Коштовний скарб, нема якому рівних,
Бог дав мені, щоб я про нього дбав.
Дорожчий він за сто мільярдів гривень.
Скарб цей є жінка, що я покохав,
Що називається моя дружина,
Бо з нею вдвох ми — нездоланна рать,
Мов дівчинка, що чиста і невинна,
Що з нею світ для мене — справжній рай.
Вона мене навчила і навчає
Важливим дуже для життя речам
І в мене також дещо позичає,
Я не такий просвітлений хоча.
Вона ще спить у ці хвилини ранні,
Коли пишу цього свого вірша,
А я своєю ґурумахарані
Милуюсь: що ж за гарна це душа!
Тож пестити її і захищати —
Обов'язок це перед Богом мій.
А ще один — Вітчизноньку кохати
І безкорисливо служити їй.
04.12.2016
Чернігів
Із циклу віршів 2016-2018 років "Нові сили рушають" www.PetroRuh.com/2016.html
