Я віднайду загублені слова -
Миттєвості високі та чудові.
Врожай нещедрий, але це дарма:
Стоцвітна гама - у живому слові.
Душа мовчать не хоче, бо жива, -
Людська душа, розіпнута журбою,
І тліють іскри - вражені слова,
А серце-скрипка схлипує від болю.
О, як без крику, пафосу, клятьби
Слова насущні, наче хліб, сказати?
Аби ішли вони поміж людьми
Й служили в ділі доброму початком?
Щоб трепетали в звуках почуття,
Щоб даром чарівничим володіли;
У лабіринтах, в сутінках життя
Відроджували, й гріли, і світили...
А ранок сонцем землю осява,
Нова весна - незнанії мотиви...
Посію в світ віднайдені слова -
Зійдуть барвінком на забутій ниві.
Слово,то,як краплина води,без якої ніхто не може прожити..
Глибоко зачерпнули,гарно!
*
Щоб трепетали в звуках почуття,
Щоб даром чарівничим володіли;
У лабіринтах, в сутінках життя
Відроджували, й гріли, і світили...
Так, напевно. Але раніше я писала значно рідше, а зараз так: запланувала - і написала, бо вже пора.І це вже звичка. Сподіваюся, що не дуже шкідлива.
Пишімо, поки пишеться, любімо, поки любиться