У зоряній колисці гойдає землю ніч,
Сховавсь рудий котисько від холоду на піч,
А у печі так жваво потріскують дрова,
І зазира у шибку здивована сова.
Під ковдрою у ліжку лежу, не ворухнусь,
Сову великооку сполохати боюсь,
А кіт розмуркотівся, не може тихо спати!
Хотіла б я совуню, покликати до хати,
Нехай би хоч не довго, погрілася б хоч трішки,
Бо мабуть же у неї совині змерли ніжки,
А може ще й голодна, бо скрізь довкола сніг,
Стомились крилинята від здоланих доріг.
Заходь моя маленька, заходь чи залітай,
Сама де тобі зручно в тепленькому сідай,
Тобі насиплю кашки, і молочка наллю,
Пахучої травички сухої постелю,
А схочеш полетіть не буду я тримати,
Бо може там чека на тебе сива мати…
Погрійся і лети, бо пташці воля мила,
Польоту понад все пташині прагнуть крила!
Та раптом в хаті «Гуп!» із печі кіт звалився,
Відкрила очі я… Оце так сон наснився!
Сіріло за вікном, спускавсь на землю ранок,
На небі піднімавсь із сірих хмар серпанок.
А може це не сон? Совуня прилітала?
Образливо до сліз…невже я все проспала…
