Я себе не вважаю поетом,
Мої вірші – це проба пера,
Й крила надто слабкі ще для злету,
А в житті вже осіння пора.
Тож слова у думки запрягаю,
Уплітаю краплинки тепла,
І від щастя, й сльози знемагаю,
Щоб поезія плином плила.
Пишеш й світ проклинаєш і любиш,
Загадковий і дивний цей світ,
Коли шепчуть Всевишньому губи:
«Урятуй Україну і цвіт.»
Коли знаєш, що слово – це криця,
Й усвідомлюєш силу його,
Й дістаєш кожне з денця криниці
Для душі і утіхи, й нагод.
Не вважаю себе я поетом,
Але ліру свою не згублю
Й поділюся із вами секретом,
Що поезію справді люблю!
6.03.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дуже яскравi рядки. Пiдтримую слова одного з попереднiх коментаторiв Олекси Удайка - так, скромнiсть - то гарна риса, але i ii також повинно в мiру бути. Якщо людина i вважае себе поетом, одним з багатьох представникiв поетичного середовища - то в цьому чогось такого занадто помпезного чи неетичного немае. А ось якого рiвня той чи iнший поет - то вже суспiльство, громада буде визначати, взявши до уваги його вiршi.
Тiльки от у вас у 8 рядку словосполучення "плином плила" - якось тут схожi слова i нiби одне на одне накладаеться. Може вам тут слово "плила" замiнити на "текла" - "Щоб поезiя плином текла".
Як завжди Ганночко ваша поезія торкається душі і серця! Дуже гарно і так майстерно з почуттями вірності і любові! Ви справжня поетеса дорога! Вітаю вас!!!
Кілька років тому я написала вірш "Не смію називатися поетом". І не посмію ніколи, бо для мене Поет – не назва, а Звання, високе і недосяжне.
"В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази!.."
І це сказав Великий Мікеланджело Буонарроті.
"Тепер кого не стрів –
усі митці, художники, поети.
Всі генії..." (Ліна Костенко)
Тож все правильно (і гарно!) пишете, Ганно.