Грубість. Сили квадра:
Час — на вічне:
чорнота над посто́м.
Грубість: вилазять вояки
як Рим із кварти:
Хто просить їх? —
познущатись ще — над живим Христом...
Сон земний. Низ задоволень:
лапи наруги:
Небесність — й защемлення, сон!
Б’ють як в литаври:
б’є в щоки Бога синедріон!
Аж руки чешуться — в близькості душ, —
в прислуги...
Губи схолоджено в хуги.
Скажи любов — грубих розсердить.
Солод їм — дикість, заразність наруги:
Над небесністю, влюбленістю з милосердям...
Один з небом серця крик.
Віднімання. Язик.
Сльози — поети.
Рухи: монети.
— ??
16.12.2005
Простоти!
О твоє серце!! –
І моє серце в златі, –
і сяють радощі багаті!
Сніг зможе радісним іти,
сніг сплаче заздрісним, печальним –
він збере душі коливальним –
а в серці є прості мости!
Любов благає в серці – простоти…
Всепростоти!!!
Сину, прости!
Що, згрібши в свято пам’ять Духа,
роздмухуємо сірі змухи
тьмяніння видумок –
й на серці скруха
рідко вита,
лиш біль гостить.
Ану, ану лише бігме!!
над містом, над каїноріддям,
піднявши в небо підборіддя,
покличем – і таїну обіймем…
і тьмі зранкуєм дні хрещальні
і що знімем всі до культури
й геть води.
Оплачем сани, шлях і
невмістимість погребальну,
з якою хрест ходив…
09.11.2004
* * *
Так воїн в полі ще хапавсь за стяги
коли углиб відходячи холов
хто це куди кого вже щезить-тягне
і що за сіть і хто є риболов?..
І дика радість
що п’янка дражлива
охоплює божественне мене
і лупить душу відмива мінливе
і плавить витісняє все земне
Чи перекосами любові
чи терном знань —
та Дух
у Царство Боже зажене,
не сподіваймось на інакше.
Чи хтось не знає що
усе це значить?
Так вдарить в сіть прийде
великая Цар-риба
і водить душу і туди й сюди!
все видається радісна загибель
як повід в висоту
пішов й пішов кудись...
1997
