Я бачу те, що Ви забули
Я бачу сльози матерів,
Біду, яку собі набули,
Та сарану серед полів.
Я бачу те, що ріже жили…
Обман, облуду, та кайдани.
Я бачу правду, ще не жили…
Що тягнуть нас, усіх, до брами.
Та може пагорб нам свободу
Дарує… володар хреста.
Лиш пам’ять нашого народу
Волає,… пам’ять нам… не та.
Ми, мимоволі, стали бранці
Кривавих гасел та дороги
Отой, що стелиться уранці
Ген, ген за дикіє пороги.
А на горбах з хрестів та палі
Нас проводжають ті, що згибли.
Та ртом роззявленим волають.
«Прийде ще панська та погибель.»
Не чути їх. Так час минає.
А ми, усі, немов осліпли.
Нас, на шматки, облуда крає
Та обдирає драні свитки.
Так, хто ж ми? Що усе забули
Під сльози матерів своїх,
Ми, як сичі, що знов поснули
Чи відлетіли до країв.
Де нас тримають за прислугу,
Да воля є… та… то не нам.
Де мова плаче за наругу,
Де ми вклонились… батогам.
А може час згадати мову?
А може панство час забути.
Вести свою на час розмову
Та може волю час добути?
