|
Молода веснонька коси розплітала. Вставала ранесенько, з сонцем привіталась і з ним вже літала. Проталини снігів, по них мандрує. І крок за кроком немов землю чує. Куди не погляне оком, поспішає і наче ненароком пісню заспіває. Із вітром – молодцем та й повеселиться. Радісно зробить подих і не забариться, своє тепло, свою радість квітами розсипає.
Ген, ген під лісочком… Підсніжник біліє…. А там далі, під горбочком пролісок синіє. Аж зазолотилася по ньому росиця, тож він мав нагоду, зранку гарненько умитися. По нім промінчик розлив, кольорові гами, мов цілує, в ритмі вітру здавалося танцює. Ясненьке сонечко кинуло тепла жменьку і вітерець співав пісеньку ніжненьку.
Так, дні чудові, чом не порадіти, переливався на сонці, сміявся пролісок до весни привітно. А вона мандрувала все далі й далі, розвіювала дні зимові, печальні.
Стелилася дорога далека, аж до поля. Тут стояв пролісок синенький та чомусь зовсім одненький. Чи то може загубився, чи то йому така доля? Та він не журився, до землі хилився…То ж нещодавно із - під неї проткнувся, гадав настала пора, тому й проснувся.
Ось, уже й вечоріло, поле неначе все почорніло…. Випило з снігів води сонечко ласкаве, бо ж цілий день котилося, світилося яскраво. Воно уже за обрій провалилось, напевно так, як проліску, щось снилось.
Ніч мандрувала, рілля, місяченько над полем, неначе землю оре… Геть стрепенувся пролісок, затремтів і він самотності уже не хотів. Та, що подробиш, така доля, стоїть однесенький посеред поля. Хотів знов хоч на хвилинку здрімнути, у чому річ не міг збагнути.
Миттєво, неначе вітер відштовхнувся від вершин гірських, аж загуділо, потім раптово стих…. Завивав, стрімко – стрімко, розгулявся, тож із морозом обійнявся, неначе грузнув, знов літав, підскакуючи мов ходив, відразу по всій окрузі холодив. Ні, проліску це не здавалось, таки на жаль воно це сталось.
Він затремтів і позирав до неба, а у думках, ой, морозе не треба! Зорі,одна за одною ховались. Журився, ой чи є в цьому потреба? Вони ж одна за одною кудись пропадали, лиш сумний погляд здаля кидали. Ото біда, вітер з морозом здружились, підступні хмари, що закрили зорі, холодним дощем просльозились. Перевів подих пролісок, чом так важко стало? На нім краплинки, всі намистом стали. Тільки намистинки, як тягар висіли і ніяк покинути його не хотіли, пелюстки синесенькі цьому не раділи. Ой, що ж це за воля?! Геть зажурився, ось тут ,серед поля, до землі схилився. Нащо і за що холодним дощем вмивати? Адже я красунчик, хочу щастя мати! Геть в розчаруванні, ледь - ледь похилився в дрімоті та тож, як заснути? Немов вихор летить, щось здалеку чути.
Ой, то точно біда, думає, гадає… Бачить біла – біла пелена, швидко підлітає. Що ж за диво? Ой - ой - ой, віхола сміялась, реготала, що є сили з вітром хитро загравала. Він довірився шаманці та й кружляв із нею в танці, ото вже творили, все те, що хотіли! Та й ген - ген полетіли, далі поспішили.
Проліска ледь видно - з під пухкого снігу, і не чути вже ніде від віхоли сміху. А навколо біло -біло, повсюди іскрилось. І подумав пролісок, що то все наснилось? Ні! Він щойно задрімав, сніг взяв у обійми і не думав й не гадав, чому все так сталося, чому все зробилось? Чому він потрапив знову до зими ,чому в сніжному полоні і чому застигли сльозинки холодні?
Згодом він тепло відчув, земля пригортала…. А зима мов чарівниця, зверху снігу накидала. Тож дрімай, рано проснувся, хотів собі волі, ще не час тобі, синенький, ще уві сні тополі. Озирнись, бачиш берези, віти не колишуть, значить, ще й тобі не час, коли зашепочуть. Знай, іще рано весноньці, пісеньку співати, іще рано молоденькі коси розплітати… Тоді, коли сонечко підійметься вище, коли воно звеселиться, яскраво заблище. Навіщо рано покидати весні свої шати, тож нема й тобі, гарненький, куди поспішати. Нехай іще на який час та й вона вгамується, а як сонце до землі немов усміхнеться. Прийде час і сніг струмками стече до землиці, от тоді вже прийде час весні – молодиці. Тоді проснешся і ти й не будеш одненький, поряд, біля тебе буде, не один синенький…
19.03.2018р
ID:
783110
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.03.2018 09:43:12
© дата внесення змiн: 18.02.2021 19:30:19
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Всього найкращого!!!
