Ти лезо , ніж і ти кинджал !
Ти серце , подих , небо !
Ти мрія і водночас вбивчий дар !
І знаєш , вибач , мені цих почуттів не треба .
Хочу жити у видуманому світі .
Не переживу я правди , ти пробач !
Я так хотіла вірити , що ти людина ,
А виявилось ти - палач !
Жила і думала про тебе ,
У мріях був лиш ти .
Не бачила я світу ,
Знаєш треба було тоді мені піти !
Забути , стерти , викинути , змити ;
На ключ закрити серце , але не назавжди .
Я думала , що час лікує рани ,
Насправді він вбиває лиш думки .
Чому кохання - біль ?
Чому проблема ?
Чому кохає лиш один , на жаль ?
А , може , ми отримуємо те , чого нам треба ,
А не тих , кого нам потім буде жаль ?
Я говорила що сильніше вже не буде
Й міцніше не пораниш ти мене .
Насправді , то була ще не критична точка ,
А лиш межа ,
Коли переступив мене .
Хоча ти знаєш : дякую й пробач !
За те , що був такими , що полюбила ,
Що падала в кохання , а не в плач !
І почуття я у тобі спалила .
Я вибачення прошу лиш за те ,
Що погляд я тобі кидала в очі .
Він був холодним , проте він був
Гарячим , як ті літні ночі !
Я сповнена любові утопила ,
Неначе у саду троянд .
І знай завжди тебе кохала !
Як боляче , коли любов - це яд !
ID:
783052
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.03.2018 23:33:54
© дата внесення змiн: 18.03.2018 23:34:08
автор: sophia senckak
Вкажіть причину вашої скарги
|
