В коморах днів розтанули сніги,
І, начебто, нарешті , завесніло.
Притиснуло вербові береги,
Дніпра за зиму розповніле тіло.
Мої думки блакитні, як вода,
Прозорі, мов беріз весняні сльози.
Податись в ліс – там радість молода,
Розкинула свої метаморфози :
Над пролісками – сонячні дощі,
А на сосні – цілющий запах гілки.
По ній в рудому модному плащі,
Гуляє безтурботний м’ячик білки.
Галявина під поглядом беріз,
Молодшає на добру сотню років.
Качається по ній весняний лис,
Викупуючись в сонячних потоках…
Дякую. 
