Рудий кіт мій у кріслі, чекає весну,
Ніби теж йому сонця бракує…
Я з вином у віршах хоч, під вечір грішу,
Ну, а він навіть в снах ностальгує.
Сірий привид густий, поверх гілок берез,
Накрутив між зірок срібні кола,
Погуляв, розомлів і за Місяцем щез,
А мені щось тривожно зі вчора.
Трохи віскі пролив…В руки трішечки змерз
І безглуздо на склі тру сніжинки,
Вкотре Твій силует із нікуди воскрес,
Пригадавши всі дотики ніжні…
Я чекаю коли, березнева крапель,
Почуття крижані відігріє,
Може з тріщини серця закоханий день,
Ніжним проліском в світ забіліє.
Вийди в ніч на балкон і відправ мені лист,
Немов місячний промінь блакитний,
Сховай пристрасть в конверт і під ранок приснись,
Дай мені хоч у снах порадіти.
Ти мовчиш котрий рік…Мов немає мене,
У житті все, мабуть, справедливо…
Я мольфаром би став і готовий на все,
Лиш створила б весна справжнє диво!
Ми без тебе мов ніч, що без сяйва хандрить,
Без води ми колодязь, без Тебе…
Якби знала, як мило калачиком спить,
Рудий кіт наш на грудях у мене.
