Історія спить. Вона відійшла вже у вічність,
Лише́ сторінка́ми літописів й книг шелестить.
Та десь у куточку душі я вірю в його летаргічність,
Хоча б на годину, хвилину, а може - на мить.
Історія спить. Сягає корінням далеко,
Настільки глибоко, що дна нам і не прозирнуть:
Присяде на крону спочити, зморений шляхом, лелека:
Важка, як в історії, довга і пам'ятна путь.
Історія спить. Ти прагнеш її розбудити,
То знай, що і рани незгоєні знов заболять.
Хтось очі примружить, хтось свисне, хтось буде трубити,
А в ко́гось і руки нечисті ізнов засверблять.
Історія спить. Вона ж як в колисці дитина -
Хто ж голосно будить, сповите у сон, немовля?
Та в кожного з нас своя є когось розбудити причина...
І в кожного свій в голові, часом, вітер гуля.
Історія спить. Вона відчуває неспокій:
Її переписує кожен народ на свій лад.
Історія вчить. Та світ пропускає ті мудрі уроки,
А нам би творити нове...А у тім - невпопад.
Історія - те, чого нам ще вчитися треба!
А час, мудрий вчитель, розставить всі кра́пки над "і",
А зараз у нас - за волю боротись настала потреба.
Гартуй свою мудрість і силу, і міць в боротьбі.
Час уже пише новітню історію світу.
Ти добре подумай, як впишеш і ти свій рядок.
Настане момент: за обрій, як сонце, закотиться літо
Й на древі твоєму зів'яне останній листок.
