Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Пробач, мамо. /проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Пробач, мамо. /проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 3

Пошук


Перевірка розміру




Пробач, мамо. /проза /

Пробач, мамо Не поспішаючи підкрадався осінній вечір…. В домі тихо, тільки чути, як чітко вибиває годинник «Тік – так… Тік - так». Вона в смутку, в розчаруванні, сиділа біля мами. Ледь стримувала сльози, в голові гуділо, перед очима з`являвся часом туман. І вкотре знову рясні, солоні сльози з гірким присмаком, вмивали її обличчя, зволожували уста, краплями падали на поділ сукні і окуляри. Весь час знервовано смикала в руках майже зовсім мокру носову хустинку, не відводила погляду від мами, - Матусю, рідна, дорогенька, не йди, чуєш, тебе благаю.. А, як же я сама? Одненька буду без тебе? Ні! Тільки не це.. І тихо - тихо… Вона вже не чує годинника, увага вся до мами. Місяць, а може й більше вона лежала виснажена, бліда - бліда. Ледь затрусилися уста і шепіт, - Донечко, пробач. Раптово сивий місяць уповні заглянув в вікно, кинув сяйво на ліжко, закрив навічно її очі. Ніч давно розкидала зорі, які ледь-ледь мерехтіли, а сама дрімала в тиші. Надія в відчаї… Залишилася одна, як билина, душа тремтіла, розривалася і гаряче на серці, біль в грудях, ледве їх стерпіла. Думки про рідну й ніжну матусю, що можу я тут без тебе досягти? Одна опора і світло в вікні була для мене ти… Дівчина не знала батька, мама тримала все в таємниці. Та часом з сумом говорила - » Краще б його не мала, але ти в мене одна розрада доню. Тобою вік я прожила і все робила, щоб краще було тобі, люба, комфортніше, на цьому світі. Дала освіту, тож тепер сама рідненька в житті дорогу вибирай і прошу тільки не оступись, як я. Добре роздивися, щоб не була тобі така доля, як моя». Вона пригадала, як поводилася мама, коли зустріне в селі п`яного чоловіка, задумається і скаже -»О, ще один. Де беруться гулящі і пияки? Чому коли зустрічаються то все хороші здаються? А тільки подаруєш своє кохання, вкотре приповзе весь в болоті і п`яний, а потім просить вибачення. Мине день - другий, творить теж саме. Ой доню, хто вигадав таке життя? І де знайти, щоб був порядний? Придивишся по селі майже всі п`ють горілку, хтось більше, а хтось менше, тому і в злиднях все живуть, хіба їм потрібна ця бібліотека? Хіба що, якась жінка прийде взяти прочитати книгу і то все більше про кохання. Це говорить про те, що жінкам, цим сільським трудівницям, теж хочеться нормального відношення, любові і поваги. Бути господинями, але не рабинями, подай принеси, прибери. Хто знає, в місті людей більше проживає, можливо там і менше вживають алкогольні напої. Та і то треба знати з якої сім`ї і хто батьки? Хоча поговірка є; «В сім`ї не без виродка». Я молода була, не розгледіла, закохалася, годила, як могла, а він згулявся, бешкетував, а потім поїхав далеко в Росію на бурові установки, там і спився». А так, щоб, ще щось про нього розповісти, то ніколи не хотіла. Тільки кивне головою і очі стануть сумні, відразу прикладе руку до грудей і слова - «Не ятри душу». Наді минуло двадцять три роки, її дім від сусідів метрів двісті і від одних, і від других. Немає з ким поспілкуватися, окрім рижого сміливого, хитрого кота на ім`я Марс і невеличкого молодого, чорного пса на ім`я Топа. Вони кожного дня проводжали її до хвіртки коли йшла на роботу, а після вісімнадцятої годили спокійно сиділи, кіт на паркані, а песик прямо біля хвіртки, чекали на господарку. І саме цікаво, ніколи не билися, поважали один одного. Топа добрий, часом нюхне його, а в кота відразу хвіст догори, спокійно пройде, навіть не озирнеться. Та коли пахне, щось смачненьке, Марс відразу плигав на руки. Хитро заглядав в очі і тицявся носом в підборіддя, терся. А Топа спостерігав, виляв хвостом, ледь - ледь скавулів. Вони звикли, знали, що дістанеться обом та кіт хитріший, хотів завжди все отримати першим. Вона тішилася, з ними було трохи веселіше. А, ще часом з телевізором, бо то тільки й розваги, а так майже всі дні з книгами. Колись рушники собі вишила, адже кожна дівчина мріє зустріти коханого, стати з ним на весільний рушник та тепер цим не займалася, оберігала очі, адже мала з зором трохи проблем. Час плинув….. Вечоріло… За вікном ліпив мокрий сніг з дощем і було чути свист вітру, то тихіше, а то часом так сильно, що, аж гуділо в пічці і в піддувайло сипалися яскраві, червоні вогники - жаринки, від яких освітлювало підлогу. Надя підкинула кілька дровенят, задоволено примружила очі від яскравого світла, жар в грубці відразу спалахнув великим полум`ям, в обличчя різко вдарило гаряче повітря… На столі, на годиннику шістнадцята, помітила і замислившись промовила, -Так, скоро стемніє, якраз за дві години згорять, можна збиратися додому. Добре, що Топа та Марс на веранді, були б замерзли. Адже погода така неприємна, їдуча, холодна, що сказати, пізня осінь… Сьогодні бажаючих взяти книги було зовсім мало. Вже, як примерзне, тоді приходить більше читачів, аж з колгоспу, це від села кілометрів три, тоді веселіше. Підіймається настрій, хтось, про щось цікаве розповість, чи помилуються її квітами в вазонах. Так, вона їх дуже любить, це мама так навчила, не забуде вкотре полити та помити листочки, налюбуватися ними. І часом в самотності пригадає, як колись до них тихо - тихо говорила мама, немов боялася їх злякати, - Мої славненькі - квіточки Наче гарненькі - діточки Несуть радість тобі й мені Справжня весна в нас на вікні.. Шануй їх доню, це сонечка цвіт Скільки б не було тобі, люба, літ… Спогади про маму турбують душу і скотиться непрохана сльоза. І все перед очами, пригадає її веселий настрій біля вікна, прислухається до пташиного переспіву і вкотре всміхнеться. А потім, як наслухається пташок вголос мріє; о, якби я пташкою була, то б полетіла куди захотіла. Раптово її думки перервав стук в двері, зайшов високий, молодий чоловік в окулярах, -Вибачте! Добрий вечір! Зняв окуляри, поспіхом витирав скельця носовою хустинкою, -Я здається заблукав, з села звернув, гадав доїду до траси, а дорога привела до вашого села. Оце проїхав трохи, все, ще не розумію, як проїхати до траси… Ніде ніяких знаків немає, як на трасу попасти? Підкажіть будьте ласкаві… Він в легкій курточці стояв перед нею, без головного убору. Акуратно підстрижене русяве волосся, обличчя світле, приємне, очі голубі. Надя про себе описала його зовнішність, що в нього на душі, хто знає… Не зміг би, ось так, хтось незнайомий, приїхати, пожартувати та, ще й в таку кепську погоду. Він скоса позирав, не зміг зрозуміти її мовчанки. Кахикнув, щоб звернула увагу на нього і ледь – ледь почервонівши продовжив, - Ви знаєте, так стемніло, хоч око виколи, в яку сторону не погляну, нічого не бачу. Ото халепа, не можу зрозуміти в яку сторону їхати! -А ви хто і звідки? – запитала, поправивши окуляри. - Я це… Ой, вибачте, я Максим, як треба то й прізвище скажу. Дівчина мило всміхнулася, -А я Надя, бібліотекар, як бачите. Ви знаєте від нас до траси чотири кілометри та я вас розчарую, дорога погана, розбили машинами, коли возили буряк на цукровий завод в містечко. Якщо, у вас машина «Нива», то проїдете, якщо ж ні , то боюся, що прийдеться вам зустріти ранок в якійсь калабані. Чоловік підійшов ближче, впритул до столу, за яким вона сиділа. Здивовано відреагувала на його сміливість, відразу встала, хотіла запитати, можливо зможе, ще чим допомогти… Та він уважно дивився на неї, протягнув руку, - Тоді будемо знайомі. Дівчина розумілася трохи на людях, адже скільки книжок було читано – перечитано, чогось таки з них навчилася. Ледь усміхнена, гадала, що не помилилася в ньому, подала руку, -А ви мабуть в Олексіївку їздили? - Розумієте, в нас Василь Степанович, працює на заводі електриком, йому зателефонували, що захворіла мама, а вона ж в Голубівці живе. Автобус лише два рази на день ходить з містечка, то я допоміг людині, адже разом працюємо. - То може чаю? Ви ж напевно не гостювали, з дому давно. - Ну так, так, прямо з роботи, не заперечую, вибачте, вам заморока та я буду радий. Хоч в машині і тепло та не додумався з собою взяти термоса, ще розсіяний таки трохи, хоч вже й не хлопчисько. Та знаєте, все не передбачиш, коли, ще сам, не маєш сім`ї, то не дуже звертаєш на все увагу. - Сідайте, он стілець, - запросила, водночас уважно придивлялася до нього. О, то він не одружений, цікаво, а чому, хіба дівчат там на заводі, чи в містечку немає? Чи можливо перебирає, шукає якусь вишукану, багату. На вигляд років двадцять вісім, чи то тридцять, але не більше. Він присів, чомусь розгубився не знав, як поводитися, роздивлявся полиці з книгами і з - під тишка позирав на неї, нарешті запитав, - Ви тут одна і не боїтеся? Мило всміхнулася і відповідь, відвела погляд до вікна, - Чому одна? З книгами, з квітами. Ви знаєте, у нас гарна бібліотека, тут самотнім себе ніколи не відчуєш. Правда, як хто зайде, якісь новини розповість, то теж цікаво. Але книги, це, як люди. В кожній із них є своя історія, своя доля. В них, як зачитуєшся, то здається попадаєш в море, в якому то штормить, то так тепло і світло, що відчуваєш в душі весну. А історичні, то немов казки, правда то я не про Шевченка, там стільки болі і журби, особливо зараз згадуються його твори. Яка гірка доля матінки України, чому віками так званий брат все хоче принизити націю. Та то сумне, часом хочеться чогось душевного, вже візьмеш твори молодих поетів. Мова відроджується, то добре, чисте кохання, красива, щедра земля, а світанки й вечори, то потрапляєш в обійми природи і тішишся, насолоджуєшся всім, немов картини перед очами. Він намагався заглянути в очі. Заслухався, сам того не помічаючи, ледь роззявив рот, а потім стрепенувся, зробив глибокий подих, - О! Ви прямо, як та фея знань, така промова! Я сам технічний інститут закінчував, все більше діло з залізом маю, знаєте залізниця, це вагони й вагони. Признаюся не дуже мав бажання до книг, так ото часом про кохання, то більше читав зарубіжних письменників. А зі школи звичайно більше пам`ятаю Шевченка, Лесю Українку. Та зараз інший час, більше комп`ютерів cкрізь, у нас на роботі та і в мене вдома є, тільки я там більше тримаю інформацію щодо роботи. А новини мені всі з інтернету батько розповідає, бо я загалом зайнятий, якщо чесно, то бракує часу. Вона не поспішаючи розлила чай, припрошувала до пряників, що лежали в тарілці. Так, про свою маму мовчить, є батько, цікаво, загалом сини завжди більше мову ведуть за маму, а тут інше. Значить не мамин синочок, як то є розбещений, не чоловік виростає, а ганчірка, нікчема, розмазня, перекручувала в голові роздуми за нього. Тут була з ним і в той же час десь, чомусь згадувалися прочитані твори. Хотіла в них віднайти подібного героя. Подякував за чай, якісь хвилини мовчання, теребив в руках окуляри, - Ви дозволите переглянути книги? Можливо, щось цікаве знайду для себе. - Будь ласка, - глянула на годинник, стрілки годинника доходили до вісімнадцятої. Він слідкував за нею, тож відразу зреагував, - Ой, що ж я напевно піду, вибачте, бачу вам час додому.. Вона перебила його, -Та, як це піду? Куди в машину? Ні, ні, я запрошую вас до мене в гості, я б могла звичайно побути з вами тут до ранку, знайшла б вам, що розповісти та на мене вдома чекають. Максим уважно дивився, вона трохи почервоніла, в голосі відчувалося хвилювання, миттєво не задумуючись випалив, - А я розумію, чоловік, дитина, вибачте, більше не затримаю вас. Вона різко встала, розвела руками, заговорила доволі голосно з хвилюванням, поспішаючи. - Який чоловік, яка дитина, з чого ви взяли? Я вас просто не можу відпустити мерзнути в машині, а включите опалення вам буде в ній небезпечно. Ви вперше в нашому селі, тож значить гість, вважаю так не годиться. А вдома в мене кіт і песик. І присіла на стілець, зробила глибокий подих, знявши окуляри, поклала їх на стіл. Він немов здивувався, о, які очі, волошкові, їй краще без окулярів. Красива дівчина, варто придивитися, а що окуляри носить, то нічого, я ж теж очкарик, так в школі дразнили. Пригадав, свою дівчину зі школи, з протилежного класу, яка проводила в армію, але напевно не доля, бо не дочекалася, вийшла заміж. Від тої пори, то тільки робота, як наречена. Піймав себе на тому, що вона чим - то схожа на його перше і останнє кохання. І знову спогад, в голові батькові слова; » Вже може господиню приведеш в квартиру, гадаю пора одружитися, можливо б менше був на тій роботі. Звернув би увагу на те, що роки швидко летять, молодість саме кохати, що заважає нарешті подумати про себе, про мене, одружився б, потішив мене, я б онуків, ще трохи побавив». Вона одягалася в пальто, а він замислившись сидів, поринув в спогади. Йому було десять років, як мама зникла, поїхала в Москву на заробітки, і все, ні слуху, ні духу. Батько все життя працює на ЖВРЗ, в електричному цеху, тому і вчився він по настанові батька. Місяця три, як очолив бригаду в цьому цеху, він хотів змін, на заводі з`явилися інвестори, роботи було і йому це подобалося. Батькові важко було одному тягнути сина, але більше він не одружився. Пригадує, як часом лишався вдома сам на ніч і тільки тепер дорослим розумів, де він був. Та за жінок, ніколи не було мови, можливо соромився, хто знає .Адже хлопчиськом ніколи про це не задумуєшся. Та і звикли вдвох, здавалося, що все так і треба. Хоча, зізнавався сам собі, що було брала безсонниця, після якогось фільму, чи то від переглянутої інформації в інтернеті. Поспішно прикрила в грубі піддувайло, -Ну, що йдемо до мене, гадаю іншого виходу немає. Як джентльмен пропустив її вперед, виходив слідом, як покірне ягнятко.Чомусь коли ближче до неї підійшов, її легкі парфуми, чи то не парфуми, привабили його. Мовчав і сам дивувався чому, з`явилося бажання, ще якийсь час побути з нею. Надворі трохи вітряно, але дощу не було. Машина «лада» була припаркована біля бібліотеки збоку. - Ні, гадаю, в машину сідати не варто, там дорога розбита, краще пішки, - попередила його, не вагаючись пішла вперед. Темно, хоч око виколи, вона витягла з кишені ліхтар, освічувала дорогу, він сміливо взяв її під руку, - Так гадаю зручніше, під ногами болото, якщо будемо падати, то разом веселіше. Йшли не поспішаючи, Надя мовчала, лише схиляла голову донизу, час – від - часу, дивилася під ноги. Після його слів відчувала, як підступає гаряча кров до обличчя, а потім розбігається в жилах по тілу. Він теж йшов мовчки, міцно тримав її руку, боявся відпустити, щоб не втратити рівноваги, від слизькості дороги. Як добре, ось так удвох, набагато веселіше, чим одній. Ха ! А цікаво, як він буде себе вести в мене вдома? Ловелас чи ні? Але відразу зупинила себе, кажуть з повій бувають гарні дружини, можливо і з ловеласів згодом теж бувають гарні охоронці домашнього вогнища, хто знає. На веранді загавкав пес. Кіт, не вагаючись, з підвіконня плигнув на підлогу, потягнувся, не міг зрозуміти, на кого може гавкати пес, адже мала прийти хазяйка. Надя відкрила двері, відразу взяла пса на руки, Подивися Максиме, це мій охоронець, Топа. Той не хотів вгамуватись, ричав на нього, від ревнощів хотів вирватися з рук, дістати Максима. -Е ні, так справи далі не підуть, гайда дам їсти і в буду, прикрию, курткою, щоб зігрівся, там будеш спати,- клопоталася до собаки і відразу відкрила двері в простору кімнату до гостя, - Ти проходь! Ой, вибач ненароком перейшла на «ти» Він хотів взяти її за руку та пес виривався, аж клацав зубами, ледь не діставав його, - То краще, що на «ти», будемо рідніші, так зручніше, це ж не дев`ятнадцяте століття. Надя, щось давала їсти собаці і коту, він закрив за собою двері. О, як тут вишукано і комфортно. Пахне сосною, травами, а книг, як багато та квітів! На серванті відразу помітив фото жінки, знайшов схожість між ними, зрозумів, що це напевно мама, але ж її немає, що сама живе, оце сюрприз і наважилася запросити, це ж треба! Ще ніколи так, на одинці не був, з дівчиною, в незнайомому селі, при такій кепські погоді. Доторкнувся до пічки, вона була ледь тепла. Відразу зайшла Надя з оберемком дров, поспіхом розпалювала пічку, - Ну ось, своє хазяйство нагодувала, тепер нам час подумати про вечерю. Ти любиш пельмені? Він мовчав, вона права, я люблю пельмені, але не куплені в магазині, а ті, що вони готують в вихідні дні з батьком, домашні. -Максиме, роздягайся, будь ласка сам, не соромся, нас в хаті лише двоє, немає чого соромитися, різниця в вікові бачу не велика, тож, як кажуть, сучасна молодь не соромиться нічого, вперед, ми ж живемо в двадцять першому столітті, - всміхаючись, піднесено сказала дівчина. Вони сиділи за столом, насолоджувалися чаєм, після смачних пельменів, яке запивали вином. Він розповідав за школу, друзів, за пройдений шлях в житті. Вона з радістю підтримувала розмову, розповіла про своє дитинство, про маму, якої вже не було цілий рік. І часом розповідала фрагменти з розповідей, прочитаних в книжках. Напевно трохи вино вдарило в голову, бо дивлячись один на одного, їх притягувало неначе магнітом. Максим все всміхався і часом ненароком клав свою руку їй на плече, адже сиділи поруч, їй здавалося, що то сонячні промені підкрадалися до її тіла. Розчервонілася, веселий погляд, усмішка, задоволення від спілкування. Спіймала себе на тому, що їй так ніколи не було приємно спілкуватися, хотіла покласти на плече голову. Як мамі колись, як було вечорами вдвох пили чай, а вона потім обійме її і скаже;» Добре доню вдвох, одній людині не прожити нормальне життя, обов`язково має бути сім`я, а вже яка, то Бог вирішує. Гадаю в тебе буде інша доля. Вона і не помітила, як за думками опинилася в його обіймах. Мабуть про, щось думає, він сам про себе вів бесіду, обставини, чи хтось керує тим, що зараз відбувається? Йому так спокійно на душі, неначе знає її все життя, лиш хвилювання, що чекає на нього попереду. Невже я не скористаюся цим випадком? Не наважуся, адже вона гарна, а що, якщо має когось? Але ж його тут немає. А я є і здається живий, що ледь стримую гарячі почуття. Це, що кохання? О, біс би забрав мою нерішучість, адже мовчить, в обіймах, як дитя. А волосся пахне, дурманить. Від пічки відчувається тепло, йому ж здавалося, ,що він хмеліє. Хмеліє від спокуси, яка крутиться в думках, напрягши все тіло. Їй так було добре, відчувала тепло і його серцебиття. Думки далеко не тікали, кого, ось тут, в селі зустріну, чи буде, ще така нагода зустрітися з ним? Ні, той переселенець, що заходить в бібліотеку частіше за всіх, їй зовсім не подобається, хоча й приносить цукерки, кидає погляди та він її не приваблює. Кинутися у вир головою… А раптом дитя… А якщо дитя, то хоч красиве, таке, як він. Та так і буде, тож не сама буду, потягну, робота є, а зараз на дітей дають допомогу. Вона придала собі рішучості, що має бути так і буде, це напевно доля… Обережно звільнилася, від обіймів. Він раптово приторкнувся до вуст. Той поцілунок вирішив все… Жадні цілунки, пружні перси, вогонь в серцях… Відчуття нового тіла і перший поштовх, розлилося (червоне вино)… Лежав щасливий, ця мить спокуси йому неначе подарувала крила. Ніколи в житті, не відчував такого задоволення… Вона… Вона єдина така і моя. Кипіла кров по жилах, у скронях гупотіло, а тіло, ще бажання мало та ні, він зупинив себе…. Не втрачу я її, моєю буде навік. Клянусь в душі, збережу вірність лебедину, я берегтиму, кохатиму її все життя, це моя доля, як дивно так далеко від мене була і так раптово я її знайшов… Пізній, похмурий ранок заглядав в вікно, дощу не було і вітер здавалося зовсім пропав… Принаймні так подумала Надя, вона проснулася раніше…. Чи шкодувала про нічну близькість? Ні, напевно так поступила після прочитаних книжок, вирішила, що кохати в житті можна декілька раз і воно те відчуття, не відразу приходить, а буває з часом. Напевно там, на небі, зорі складають свої пазли, їм видніше. З висоти роздають долі, які їм до вподоби, чи то можливо хто яку заробив, хто знає? Ледь – ледь відкрив очі, Надя в синьому, махровому халаті за столом нарізала бутерброди, закипів електричний чайник. Він не соромлячись, в білизні, підійшов до неї, несподівано взяв на руки... Осінній ранок, а в серцях весна, а в душі радість і бажання насолоджуватися один одним. Обоє не вважали чогось боятися, соромитися, поринули у світ любові, медових поцілунків, пристрасно бажали близькості…. Сніданок, поцілунки, ніяких обіцянок, тільки погляди один до одного і кожен при своїх думках. В обох гарний, піднесений настрій та час нагадував, що треба йти на роботу. Він допоміг їй одягнути пальто, присівши на одне коліно, закривав замки на чобітках і усміхнено зазирав в очі, хотів знайти в них хоч маленьку блискавку щастя. Топа надворі виліз з буди, тихо ричав і подзвякував, неподалік, біля пустої тарілки, сидів кіт, не звертаючи на пса уваги, поважно вмивався. Вони підходили до бібліотеки, біля машини стояли два літні чоловіки, розмахували руками, про щось сперечалися. Один з них помітивши їх звернувся, - Ага, Надю, добрий день! То це до тебе гість приїхав, а ми з дядьком Іваном ледь не посварилися, вже, аж на пиво посперечалися. Я думав це син Степана приїхав, а від доводив, що до Валентини діти приїхали, тож ніхто не виграв, не буде кому пригостити пивом. Вибачайте нас! І вже до Івана, товкаючи в плечі, - Пішли, пішли! Чого рот розкрив? Молода, напевно коханця якогось замала, тож не буде, як її мати, весь вік одна. Чого такій гарній одній залишатися… Пішли, хай там, не заважаймо… Не озирайся, ну пішли нарешті…. Той намагався вкотре озирнутися, рукавицею підтирав ніс. Максим обійняв її за плече, - Чуєш Надю, молода, коханець, то я тобі тепер хто? Вона ледь почервоніла, миттєво згадала ніч, опустила очі, - Ну врешті гадаю не коханка, а далі час покаже. Може цей соловейко, що залетів в бібліотеку, тільки в ліжку щирий, а так ні, хто знає? Він ледь збліднів, не соромлячись притиснувся до неї, знявши їй окуляри поцілував. Не пручалася, хай там хтось і побачить, так і буде. Швидко почала роздягатися, він допоміг їй і нічого не запитуючи, пішов надвір, приніс оберемок дров, з під навісу. Вона була рада його допомозі та занепокоїлася, - Тобі ж час їхати, ти вже й так запізнився на роботу, ще доки доїдеш, буде обід. - Все гаразд, я зателефонував батькові, о другій буду на роботі. А ти мені поясни, ще раз якою краще дорогою поїхати, щоб не заблукати. Вона всміхаючись розповіла йому маршрут, а потім в кінці розмови, - Гадаю сюди дорогу, ще знайдеш, чи знову в іншому селі заблукаєш? І відразу зморщила носа, притиснула вказівного пальця до його вуст, -Це я пожартувала, мовчи, не треба нічого говорити. Він на всякий випадок залишив свій номер телефону і на ходу, -Шкода, що зараз не маєш телефону та гадаю скоро він в тебе з`явиться. Вони завмерли в поцілунку, їм обом не хотілося розлучатися та в житті не завжди виходить так, як хочеться. Поспішив до дверей, - Не проводжай мене, скоріше повернуся. Минуло три дні… Надя в бібліотеці, біля вікна, сутінки лягали на землю. Чому так довго тягнеться час? Хай би неділя швидше була, то можливо б приїхав. Прийшовши з роботи додому тішилася з котом та песиком і все прислухалася, чи раптом не їде якась машина. Погода в неділю покращилася, навіть виглянуло сонце. Надя через скло виглядала з вікна в сторону садка, любувалася калиною, яка пишалася червоними гронами. Декілька горобців, крутилися над нею, то відлітали, то присідали, крутили голівками, щось знаходили і знову відлітали. Пригадала, що на весільний каравай обов`язково кладуть калину. Гарні звичаї та чи я колись буду розрізати весільний караван для гостей, час покаже. Ну, як не приїде… Та ні вона відкидала цю думку, але сумнів підкрадався, як черв`як. Пройшло більше тижня, від Максима ніякої звістки. Вже перестала чекати, вирішила так і буде, напевно зірки в небі переплутали все, не мала бути ця зустріч, втішала себе. Ввечері, в п`ятницю, чомусь зовсім зіпсувався настрій, навіть не знала чого. Біля маминого фото, тихо просила вибачення, - Прости матусю, своє непокірне дитя, не прислухалася до твоїх порад. Зізнаюся тобі, він мені сподобався, я б хотіла з ним бути, в мене склалося враження про нього, що він порядний, надійний. Хотілося б мати такого чоловіка та чи будемо разом? Я тільки мрію про це, попасти в його обійми і ліпити пельмені, які він обожнює. Та не їде, а дзвонити я перша не буду, йти по людях, дайте зателефонувати, ні. Пробач мамо своє дівчисько, зрозумій мене, як жінка, адже ми створені Богом для кохання, для продовження роду. Знаю це гріх, але ж такий солодкий….. Кожна жінка мріє кохати і буде коханою, це ж не мої врешті вигадки…. Щоб поліпшити настрій, включила телевізор, знайшла канал - »Горизонт», звучали українські пісні. А й справді, музика творить чудо, вже всміхалася швидко прибралася в хаті. А потім, не задумуючись, замісила тісто на пельмені, адже пару днів назад купила в сусідки свіжини. Вирішила чого має стояти перемелене м`ясо другий день…. Не їде, ну й нехай, сама наїмся. Вже близько півночі в хаті смачно запахло… Так, хоч пізно та вона зварила кілька штук, смакувала і тішилася, як дитя, - Ага тебе немає, то я сама пару штук з`їм і за тебе також, а ти пошкодуєш, що не посмакував мої пельмені з кропом. З головою накрилася ковдрою в ліжку, від позитивного настрою, чи від вечері відразу в ліжку солодко заснула. Вона сьогодні не спішила на роботу, в суботу відкривала бібліотеку об одинадцятій. Пробудив її кіт, лапою торкав пальці ніг, це так завжди, як хочете надвір. Потягнулася… Ого! На годиннику близько десятої. Оце так! І мило всміхнулася, мабуть завдяки пельменям так гарно спалося, десь поділися всі хвилювання. Раптом загавкав Топа і відразу почула гул від машини. О! Та сьогодні ж субота, заспокоїла себе, він зазвичай на роботі та і так рано не може приїхати. Не поспішаючи накинула халат, випустила кота, від здивування, на якусь мить застигла на місці. Біля хвіртки стояли якийсь чоловік з жінкою, жінка тримала в руках на рушнику хліб, хто це може бути? Ні, щось не те… Аж раптом побачила Максима, який на ходу поправляв червоні троянди в великому букеті. Миттєво, як блискавка, а потім, як грім в хаті, за хвилину вдягнена стояла перед дверима. Розчервонілася від хвилювання, Топа рвався, гарчав, стояла з оголеними ногами на порозі.. Схаменулася, - Ой, Боже, що ж це я! Швидко всунула ноги в калоші, що стояли поряд, тут, на веранді, йшла вгамувати пса. То були батько Максима з тіткою Ганною, Максим взяв їх на підмогу, як сказала тітка, що сватання має бути в непарній кількості людей. Так, Надя була задоволена, не дарма наліпила вчора багатенько пельменів та й гості прийшли не з пустими руками. Пройшли зимові свята, вже й вода освятилася по всій землі, закінчувався холодний січень. Морозним і цей видався день, сніг сріблився і золотився від сонячних променів. І так світло, і тепло було на душі у молодят, які їхали в комфортній машині від РАКСУ… Максим сяяв від щастя, все намагався притулити до себе наречену. Надя на якусь мить задумалася, дивлячись в вікно, мамо, це так красиво, ти напевно бачиш, адже я щаслива, доля мені зробила подарунок і в мене все добре, привітай мене люба. 24.02.2018р

ID: 781305
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.03.2018 08:30:28
© дата внесення змiн: 10.03.2018 08:30:28
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 21 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Калинонька, НАДЕЖДА М., Любов Іванова, Ніна-Марія, Леся Утриско, Зоя Енеївна, Olyana, Світлая (Світлана Пирогова), Лилея, Миколай Волиняк, Капелька
Прочитаний усіма відвідувачами (375)
В тому числі авторами сайту (36) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Капелька, 07.06.2018 - 22:47
Дуже гарна розповідь і прекрасно написано!Як добре,що їх долі об’єдналися! 16 42 flo22 43 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Вам! 21 22 22 give_rose
 
Любов Іванова, 04.06.2018 - 13:37
Не можливо відірватися, така історія. Ніночко, Ви чарівниця у прозі... 12 12 16 16 16 flo17 flo17 flo17 flo17 flo17 12 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Любочко! Я рада,що Вам подобається моя проза.Успіхів і натхнення Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Леся Утриско, 12.04.2018 - 13:31
Неперевершено чудовий твір. Забираю. 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Леся Утриско, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Лесю! Завжди Вам рада,заходьте ,читайте. Всього найкращого Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
На одному диханні - від першої до останньої букви...
Дякую Вам за чудовий твір.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Веселенька Дачниця, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Завжди Вам рада. Всього найкращого!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
меланья, 16.03.2018 - 06:46
12 flo06 Талант! Ваші твори не відпускають з першого рядочках і до останнього. Дякую, Ніночко, за задоволення! 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар меланья, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада,що завітали. Успіхів Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Калинонька, 14.03.2018 - 17:33
Дуже зворушливо , щиро! Неперевершено! 12 give_rose give_rose give_rose friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Калинонька, 01.01.1970 - 03:00
Я щиро вдячна Вам! Рада,що сподобалась розповідь. Всього найкращого!!! 21 22 22 give_rose
 
Olyana, 14.03.2018 - 17:29
Мені сподобалася Ваша розповідь - зворушлива, щира. Глибокі почуття у ній. Справжні. give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Olyana, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Я рада,що завітали на мою сторінку. Якщо Вам до подобаються прози,завітайте,є "Повернення шкільного кохання","Це сталося після дощу",Після випускного"- дві частини. Гадаю Вам сподобаються. І інші також варті уваги,подивіться,адже читають мене поети і читачі. Тож буду рада,заходьте. Успіхів Вам і натхнення!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Надія Тополя, 12.03.2018 - 06:28
дужа гарна проз. Я сама розпочала роман про Софію Потоцьку, матеріал збирала 15 років. А як його все подати? Дуже хвилююся чи осилю.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Тополя, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Ото воно так у мене було бажання написати книгу про рідну сестру,та з цим тиском, боюся занурюватися так далеко. ,потім просто написала про неї оду.Звичайно все в ній не викладеш, але на душі стало легше. та й по тому,тож пишу прози,бачу читають,рада цьому,тим паче проживши життя,накопилося багато думок,спогадів про життя. А то часом вночі приходять сюжети, а то й сни. Заходьте,читайте,буду рада. Успіхів Вам! 21 give_rose
 
Зоя Енеївна, 11.03.2018 - 20:57
Надзвичайно приємно читати такий твір,який життєвий,ще і закінчується щасливо!
give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Зоя Енеївна, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що завітали. Успіхів Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Миколай Волиняк, 11.03.2018 - 16:40
friends 39
 
Ніна Незламна відповів на коментар Миколай Волиняк, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
Коток Оксана, 11.03.2018 - 12:06
Дякую за відгук
12 12 Дуже зворушливо! в родинній ідилії, мабуть і лежить щастя людини! give_rose give_rose give_rose Хай щастить Вам!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Коток Оксана, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Так, дуже майстерна розповідь, Ніно! 12 16 flo21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Валічко! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
НАДЕЖДА М., 10.03.2018 - 19:54

 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Надійко!. give_rose give_rose give_rose give_rose give_rose
 
Ніна-Марія, 10.03.2018 - 19:35
Не уявляєте, Ніночко, з яким захопленням прочитала цю розповідь. Ви дійсно, Молодчина !!! Це ж яка робота. Здоров'я, успіхів і натхнення Вам!!! 12 12 12 16 21 22 22 flo12 flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніна-Марія, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую,Ніночко! Мені дуже приємно,що подобаються Вам мої прози, тепло і радісно на душі. ДЯКУЮ!. 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
НАДЕЖДА М., 10.03.2018 - 19:14
12 12 16 16 Люда підтвердила мої слова: Ви на сайті неперевершена майстриня прози!
Хай вам щастить! Удачі! Дякую за таку чудову роботу! У вас образи, ніби живі і знаходяться поряд зі мною.. Просто якесь чудо.. Майстриня! sty101 sty101 girl_sigh tender sty101 good writer flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Дужедякую,Нідю! Рада,що читаєте ,що я можу подарувати хоч краплину насолоди.Успіхів Вам і гарного вечора! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Нові твори