Я знаю, ти шукав мене тоді,
Коли вітри стогнали стоголосо,
Де жовте листя в льодяній воді
Втопилось у свою останню осінь...
Блукав снігами в люту заметіль,
Дерева чорні простягали руки,
Де не тобі, не я стелю постіль -
Зима, зима... провісниця розлуки...
Весни чекав, задивлений у даль,
Та і вона безжально запізнилась,
В глибокий сніг закутала печаль,
Щоб я тобі ніколи вже не снилась...
- - -
Наташа, салам! Вірш мені дуже сподобався, більш того, скажу по секрету, я навіть переклав його...Та є дещо незрозуміле:"листя втопилось у свою останню осінь."Якщо це їх остання осінь, то виходить, що перед цією останньою осінню були попередні осені. Але для листя осінь завжди одна - перша і остання.
Тоді, де переклад - я заінтригована?!!
А щодо листя, то саме так: одна, єдина, перша і остання...
...ото аж так мені захотілося підкреслити безвихідь, кінець всьому - втопитись в льодяній воді... ще жовтим, можливо, недоласканим сонечком, не підсушеним грайливим вітерцем... - так що: БРАВО ВАМ за уважність при читанні!!!