від неї ще пахне останнім гріхом,
вона ще ховає під фільтрами очі_
прикута до тіні важким ланцюгом,
який розірвати не хоче_
так, ніби шепочуться всі навкруги,
обходять налиті багрянцем блаженні,
надії її крижані береги,
віддяки сестерцій у жмені…
вона ще іде_ так ідуть по струні_
яку все ж напнула між вчора та завтра,
і гине молитви луна в далині,
смішна_ і нічого не варта_
розпалися пазли, забулися сни
що продану душу роздерли в лахміття
тієї, залитої криком, весни
жертовних посвят в пустоцвіття...
