На побачення їде до хмар,
Він обожнює гори Карпати.
– Я, матусю, немов той вівчар
Буду зорі до гурту збирати.
У полоні трембіт й полонин
Я п’янію в долині нарцисів.
І із мрійників я не один,
Ялівці тут – брати кипарисів.
Я беру у них силу і міць
Та вдихаю всі їх аромати.
А яка дивовижна тут ніч!
В моїй долі назавжди Карпати!
Навіть ближче до Бога від них
І молитву він чує скоріше.
Кожен подих і кожен тут штрих,
І незвичність Говерлівських рішень…
Гори кличуть. Матусю, пора.
– Я сама закохалась в це диво:
України така пектораль.
Повертайся, синочку. Щас-ли-во!
Дякую,Олесю.Це мені знайома розповіла,як її син любить Карпати і я написала.Бачила як мама підтримує сина. Нехай мама швидше одужує,поїдете в Долину нарцисів.
Гарнi рядки, Людмило. Справдi, Карпати - такi мiсця, якi заворожують усiх дивовижною, неймовiрною красою.
Тiльки от у вас у 7 рядку словосполучення "I iз мрiйникiв" - якось воно так не зовсiм звучить. Може вам тут слова "i iз" замiнити на "мабуть" чи "певно" - "Мабуть, з мрiйникiв я не один" або "Певно, з мрiйникiв я не один".
Пречудовий вірш про Карпати! Він немов перегукується з Дашенькиним "Зелене серце України". Забираю для Дашеньки. Можливо, що він підкаже моїй внученці поновити її поетичну творчість. Бо останнім часом вона у неї пригасла.
Ще раз перечитала вірш Дашеньки.Молодець!Дуже хочу,щоб вона не переставала писати.У неї все вийде,вона ще юна і має дуже багато можливостей.Удачі і натхнення Вам обом! Дякую за коментар.