Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: У кожного своє життя /проза/ - ВІРШ


Ніна Незламна: У кожного своє життя  /проза/ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 15

Пошук


Перевірка розміру




У кожного своє життя /проза/

У кожного своє життя Красне літо, мов всміхалось…Сонце вже височенько.. І по небу ні хмаринки… Здалеку чути ґелготання гусей, переспів півнів і перегавкування кількох собак.. Село давно проснулося… Яскраве сонце заглядало в вікно, промені пригріли обличчя…. Сашко, кліпав віями, не хотів прокидатися, не кваплячись потягнувся в ліжку. Йому минуло дев`ять… Як добре літом, немає підстав квапитися - нікуди не треба поспішати… Та все ж вставати треба і відразу куди… Звичайно, як завжди, до рідного ставка. Лише через дорогу пагорб, а за ним розлігся широкий став. Краса земна, очей не відірвати! Навкруги нього безліч пишних кущів і різних дерев, мов на сторожі, як охоронці. Лише де-не-де рівний схил до води, квіти і трави до самого берега. Дві пари лебедів поважно плавали попід плакучі верби, наче ховалися між вітами, які купали світло-зелені листочки у воді. Вона чиста, чиста, аж дно видніється. Як відразу підійдеш то неподалік під самий обрив б`є джерело, станеш ногами в воду, вона така холодна, наче лід прикладаєш. Сонце купає промені в воді, вона ж змінює кольори, то стане салатовим , то темно - зеленим кольором. А то часом, аж посиніє, як здалеку подивишся, наче синє море. Сашко підійшов до ставка, на кладці бабця Марія з онучкою Вікою полоскали білизну. Бабця викручувала речі, подавала дівчинці та клала в таз, все поправляла кучеряве світле волосся, що весь час спадало на чоло, коли нахилялася. - Доброго ранку, - всміхаючись, привітався він і одягнений в шорти та футболку, кинувся в воду. Віка зморщила світле, в веснянках, личко, примружувала очі від сонячних променів, морщила носика, всміхалася до хлопця, -Бабцю, я теж хочу в воду, вона ж туди, далі, не холодна, ти ж знаєш! -От парочка, як Мартин та Одарочка, не можете один без одного, біжи, тільки ж платтячко зніми, - кивнула рукою, дала згоду. -Та я ж без купальника…. Правда чужих тут немає, - тихо сказала дівчинка, знімаючи літнє, квіточками, платтячко. - Там, ще немає, що ховати, рік, два тоді вже будуть рости «бурульки»,- всміхаючись до онучки проговорила бабуся. Займалася білизною, а думки про життя…. Що далі з них виросте? Вони давно живуть по - сусідству з подружкою Дариною, яка має доньку Олену і зятя Григорія і цього завзятого хлопчика. Лишилася без чоловіка давненько помер, від запалення легенів. Онуки, як кажуть, ще, як сопливі були, змалку, разом в піску, на городі, чи то в садку. Він біля неї, як голуб біля голубки, всі її забаганки виконує. Ось минуло три роки, як син Марії, Сергій, переїхав в містечко, купив там дім, тож тепер в школу Віка ходить в місті. А Сашко, кожного разу, як зустріне її то тільки й мови коли приїде онучка? Ця теж має його, можна сказати, за брата і тепер, як тільки літо тікає з міста в село. Пройшло чотири роки…. Сашко сьогодні встав раненько. Відкрив вікно, свіже повітря підбадьорило. Ласкаві сонячні промені витанцьовували на підвіконні, не поспішаючи, збирався на рибалку. Його мама вже вигнала корову на пагорб, чекала череди. До обійстя Марії під`їхав старенький «запорожець», звідти вискочила Віка, - Доброго ранку! Тітко Олено, а, що Сашко, ще спить? А я на канікули приїхала! - весело і жваво щебетала дівчинка. О! За цей час попишніла, подумала про себе Олена, час іде, до чого ця дружба доведе? І ось так кожне літо, не розлий вода. І, як він все сприйме, коли перестане в село приїжджати? Адже на календарі, як тільки починалося літо обривав листки паперу, рахував дні, коли нарешті приїде Віка… Сонце яскраво світило в обличчя…. Вони сиділи біля ставка, опустивши ноги в воду… -Ну, як справи? – спитала вона.. А той дивився і все всміхався, довго задивлявся в її сині, волошкові очі, опустив погляд на її округлені перси, почервонів, а потім помітив, -А в тебе веснянок стало менше, погарнішала.. - Та ну тебе, - зірвалася з місця, миттєво скинула його в воду і відразу відбігла неподалік, всміхалася. - Ну от, що засумувала за пустощами, - обізвався весело з води, поправляв русяве волосся на лобі. Крутнула головою, розсипавши біляве волосся по плечах, не поспішаючи пішла вздовж ставка. Ох і терплячий, думала за нього, я б ото вже й викупала його, якби він мене так. Сіла на ледь обривчастий берег, висока, шовкова трава лоскотала ноги. Вона всміхалася і задивлялася в прозору воду, а там зграйки маленьких рибок, наче літали, то в одну сторону, то в іншу. Вода від вітру злегка рябила, приваблювала до себе. Перехопила подих, коли побачила величенького карася, який підплив і наче стояв на місці. Озирнулася до Сашка, кивнула рукою, той вже йшов до неї, з футболки та з шортів стікала по ногах вода. Вона приклала вказівний палець до уст і тихо, всміхаючись сказала, -Тихо, поглянь, я хочу того карася, дістань мені.. Її очі іскрилися веселкою, бігали по ньому, наче шукали розраду, вкотре поправляла волосся, заглядала в очі , всміхалася. Він, як покірний слуга, зняв футболку, похапцем спускався з нею в руці до ставка . Ледь-ледь пересував ноги в воді, намагався не зробити тінь на рибу, щоб не злякати її. Розставив руки, в них тримав футболку, розправив її, ледь розтягнув, придав форму рушника і миттєво занурив глибоко в воду, враз висмикнув. Карась підскакував на футболці, дівчина від радості підскакувала і пищала. Та враз похитнулася, здалося сіра пелена насунулась на очі, в вухах задзвеніло… Сашко побачив, як вона наче поступово втрачає силу в ногах, нахилялася донизу, миттєво вискочив з води, відкинув рибу в сторону, підставив під неї руки, поклав на траву. В голові прояснилося, кліпала очима, Сашко витирав її бліде обличчя мокрою футболкою, - Ти мене чуєш, Віко? Чомусь не втрималась на ногах, що з тобою? До того ж, ще й помарніла, може це від сонця? Вона труснула головою, - Якесь запаморочення, напевно від сонця… Відчула, як все тіло покрив піт і знову мерехтіння мушок перед очима. Сашко уважно дивився на неї і час від часу кидав погляд на сонце, - Не поспішай вставати, трохи полежи, зараз минеться. Кілька хвилин мовчанки, вона дивилася на небо і ховала погляд від хлопця. Нарешті відчула, що вже має силу встати. Зовсім неподалік від них виблискував на сонці карась, його хвіст раз – по - раз здригався. Де й поділась її веселість, підняла карася, -Я піду, щось трохи кепсько, напевно перегрілася. Приходь ввечері на юшку, бабуся, ще й пирогів з капустою напече, ти ж їх любиш. Він збентежено кивнув декілька раз головою, дав згоду. Його сумний погляд лежав на її плечах, адже хвилювався, йшов слідом, провів до самої хвіртки. Бабуся на обійсті за великим столом різала кропиву, -О! Щось зарано повернулася?! Славний карась, що хтось з знайомих подарував, чи може хто з чужих рибалок? - засипала запитаннями. - Та ні ! Це мені Сашко піймав, можна сказати руками, так уміло футболкою підхватив, що карасик, не встиг виплеснути. Якраз буде нам на юшку, я Сашка запросила… Бабусю, пішли до хати, я тобі дещо хочу сказати. Здивовано, в той же час уважно поглянула на онучку. Лише тепер помітила легку блідість на її обличчі і розгубленість, - Ну, якщо по секрету, тоді пішли. Життя…. Вкотре перевела подих бабця, ось і онучка вже доросла, чому невістка їй нічого не розповіла про жіночі секрети, не могла збагнути. У кожного свій характер, добре, що поїхали жити окремо, спокійніше на душі, вмовляла себе. Хоч Катерина була й не поганою невісткою та мала свій погляд на життя. Часом весела, часом сувора, а то було, як підмінять її, як кажуть, ні з того ні з сього стане сердитою. В особисте життя сина не втручалася, часом вмовляла себе, хто знає, що там у них, краще змовчати. Часом бачила в синові характер свого чоловіка , знала його запальний характер, тому й хотіла, щоб якнайшвидше жили окремо. Сином задоволена, він влаштувався на завод водієм. Тож заспокоїлася, робота є, хата теж, що, ще треба, хай живуть. Через години три Сашко відкривав хвіртку, - Добрий день! Ну, як там Віка, краще? Відійшла від спекотного сонця? А то я оце місця не знаходжу, все зазирну через паркан, її не видно. Може, щось треба, то я гори переверну та знайду, тільки скажіть… -Та, ні, нічого не треба. Все гаразд! Трохи поспала….. Все минулося.. Заходь, заходь , будемо обідати. Зараз я її покличу, – привітно з усмішкою запросила Марія. Віка за столом, розповідала, як Сашко зловив карася, а потім раптово, - Бабцю, я напевно завтра додому поїду. Хоч до школи, ще два тижні та гадаю, треба підготуватися, деякі покупки зробити, тож корову будеш завтра пасти сама, боюся на сонці перегрітися. Марія зрозуміла онучку, махнула головою, -Гаразд, тільки одна умова, зберу сумку, Сашко довезе до самого дому. Що скажеш, хлопче? - Та я… Що ви запитуєте, я завжди «за»!Хоч дізнаюся де живе, а то скільки раз в містечко їздив і ні разу не був у них. Можливо, ще знадобиться колись, щось завезти, то я завжди готовий, - раптово розчервонівшись, емоційно сказав він. Місячна ніч за вікном… Тиша нервувала хлопця, виглядав в вікно, шукав місяця, думав може вповні, що не спиться. Це напевно поїздка з нею в місто не давала спокою, вирішив він. Взяв першу книгу, яка потрапила до рук, включив настільну лампу, занурився читати. Прочитавши кілька сторінок, сердито відкинув в сторону, ні, ні в цьому віці краще про кохання не читати. Вкрив голову подушкою, закрив очі і почав рахувати, як колись в дитинстві вчила бабуся. Вони їхали в автобусі, Сашко спостерігав за кожним рухом Віки, був задоволений, що вдома дозволили поїхати. Він був на пів голови вищий за неї, відчував себе охоронцем, з осторогою позирав навкруги. Катерина радо зустріла дітей, - Ну ти вимахав , вже й вуса чорніють, справжній легень. Час летів… Віка закінчувала дев`ятий клас, мала йти вчитися на лаборанта. Дівчина помітно підросла, носила коротенькі спідниці, хизувалася красивими ногами. Обличчя світле, веснянок майже немає, можна на пальцях перелічити. Вона любила дивитися в дзеркало і вкотре думала, ну, що хлопці, що вони мені, хоч і зачіпають розмовами та з ними краще не зв`язуватися. І хто придумав дружбу, кохання, сімейне щастя, якась дурня. Характером дуже змінилася, принаймні такі висновки робила Марія, дивлячись на неї. Чому така дівчинка стала, відколи рідше приїздила до неї, то з кожним разом становилася черствіша, десь пропали ніжності, які привила їй з дитинства. Ой, то напевно вік такий, або ж гени, адже характером ставала дуже схожа на невістку. Одного літнього вечора Олена прибігла до Марії, сповістила, що дуже погані справи з Дариною, адже та давно хворіла, доймав тиск та і роки ж не молоді. В хаті тихо… Марія сіла біля подружки, вони довго згадували молодість, а потім деякі моменти з життя. Дарина тремтячою рукою взяла за руку, схвильовано сказала, - Я тебе хочу попросити. Не знехтуй моїм онуком, він так кохає Віку, він не образить її знаю. Пообіцяй, що ти не будеш проти, щоб вони побралися. - Та, що ти, дорогенька, хіба ж я проти! Я бачу, як він ставиться до неї, тут і говорити немає про що. Я б теж була щаслива, коли б Віка пішла за нього, знаю він буде гарним, надійним чоловік. Та про все це, поки зарано говорити, вивчиться, потім армія, якби ж дожити… В той же рік Дарина померла. Сашко змарнів, був у розпачі, адже дуже любив бабусю, яка ростила, плекала його з пелюшок. До цього всього, ще й останнім часом хворів батько, виразка шлунку не давала спокою. Віка була з Марією на похоронах, наче приїхала підтримати Сашка, але чомусь не знаходила слів. Майже весь час мовчала, не було тих поглядів з співчуттям, все ховала очі, а то відводила їх, коли він дивився на неї. Йому здавалось, що він її втрачає, в душі з кожним роком все важче переносив розлуку. Як важко було вдома без його допомоги та батьки відправили хлопця вчитися в КЕМТ на електрика. Вони з Вікою не бачилися майже рік, а потім два. Він їй писав та вона рідко відписувала листи і то напише пару рядків, можна сказати, про навчання, про погоду, про себе конкретно, ні слова. А час летів…. Віку після навчання батьки влаштували працювати на завод комірником. А Сашко після навчання служив в армії. Проводів гучних не було, адже дуже хворів батько. Олені було занадто важко справлятися одній з хазяйством, вона не могла уявити тепер життя без сина, тільки на нього й надія, що прийде з армії буде жити в селі. Він служив в Німеччині, звичайно писав листи додому і до Віки. Та ті листи, як та погода восени, рідко були теплі, в основному прохолодні, без ніяких слів на підтримку, чи то хоч би одне слово, що сумує без нього. Відчував, що Віка стала балуваною, адже одна в батьків і жили вони в достатку, ще й бабця передавала, яйця, молоко, не говорячи вже про всю городину. Та все ж не втрачав надії, що вона таки буде з ним. За пів року до кінця служби помер батько, в цей час саме проходили навчання в лісі, на полігоні, йому дали знати, аж через тиждень. Хлопець тяжко переніс втрату, ніхто і не подумав дати йому дозвіл поїхати на кілька днів додому, адже це за кордоном, керівництво тільки висловлювало співчуття та розводило руками. Вже позаду служба…. Сашко стояв на порозі хати з букетом квітів. Катерина зміряла з ніг до голови, -О відслужив?! Вітаю! А Віка в подружки, тут неподалік. Може пізніше зайдеш? Хлопець здивувався такому прийому, адже стільки часу не бачилися..… І з квітами… Може б запропонувала почекати… Не знав куди себе подіти, чи повертатися, чи присісти, тут на обійсті. Аж раптом відкрилась хвіртка… Віка підійшла не поспішаючи, хитро позирала, всміхалася, -А приїхав! От пропаща душа, чому не приїхав на похорон рідного батька?! Мовчи, мовчи, зараз скажеш не пустили, або, ще щось вигадаєш.. Він взяв за руку, віддав квіти і поцілував в щоку. Вона, як дзиґа крутнулася, -Ну, до чого такі ніжності… Ти, що прямо з потяга до мене?! Ха! Це ж треба, такі почуття… Катерина всміхалася, спостерігала, як донька зустріла хлопця та все ж запросила його до хати.. Лише пройшов тиждень, Сашко вже працював на вокзалі електриком, їздив на роботу з села спочатку щодня, а згодом працював два дні, а два дні мав вихідних. Було дуже тяжко, не досипав, роботи вдома не початий край, що таке в селі без батьківських рук, кожен знає. Віка не давала Сашкові слова «чекати« , то ж з хлопцями зустрічалася та постійного не мала. Напевно тому Катерина не відказала йому, коли він дав зрозуміти, що хоче посватати доньку. А можливо мала розмову з нею, бо та тільки всміхалася, кидала хитрий погляд на хлопця. Сонце ховалося за обрій, небо переливалося темно синім та червоним кольором…. Вони стояли біля ставу, він ніжно обіймав за плечі -Віко, ти ж знаєш, я тебе з дитинства кохаю… Запала тиша….. Раптом здалеку закричала качка, дівчина наче стрепенулася, - Не лякайся, що замріялася?! Чуєш, підеш за мене? То були перші медові поцілунки в уста. Вона не пручалася, а потім, - Все рівно треба йти заміж, хтось це все придумав, любов, сім`ю, щастя, але я згодна! Через пів року відгуляли весілля… Життя продовжилося та солодким для Сашка не стало. Адже Віка не погодилася піти винайняти квартиру, тож жили з її батьками. Відразу звикнути до сімейного життя важко, можливо коли б були вдвох то і відносини б були інші. В домі всім керувала теща, якій було все рівно, чи то хлопець поїв , чи то поспав. Одне бажання, щоб більше приносив грошей та з села возив все, що бачив. Воно б нічого та вдвох наодинці з Вікою майже не залишались, вона часом хизувалася перед ним, що не дуже хотіла йти за нього заміж, але ж чому не відказала? Зізнань в коханні від неї ніколи не чув та мав надію, що подорослішала, адже сімейне життя, це не пустощі, як в дитинстві. Але згодом зрозумів, що зробив помилку, то вже не та Віка, що була в дитинстві. Хіба про таке життя він мріяв? Звичайно ж ні. Ті колючі слова тещі та тестя - «Тебе ніхто не питає, як має бути, чи буде..», його пригнічували. Хоч тесть часто був в відрядженнях, він працював на заводі шофером, достатньо було побути ввечері всім разом вдома, щоб відчути приниженість, вкотре виставити себе господарями. Хоч скрізь його давно називали всі Олександром та тут він залишався Сашком. А теща не працювала, тож все тримала під контролем, де поставити капці, чи то посадити в городі тільки там квітку де вона дозволить і все в спину слова - » А ти тут хто?!». Звичайно він все розумів, тому і не раз вмовляв Віку винайняти квартиру, щоб жити окремо та все було марно. Про, що було говорити з нею, як тільки батько в відрядженні біжить спати до матері, наче мала дитина. Тільки усмішка на обличчі до півночі біля екрану телевізора. Сашко два рази на тиждень їздив в село допомогти мамі по господарству, йому бракувало часу, щоб все встигнути вчасно. Та час летів… Через рік народилася дівчинка, яку теж назвали Вікою, так захотіла теща і це обговоренню не підлягало. Донечка була спокійною дівчинкою, це подобалося Віці, бо вона любила поніжитися в ліжку. Літом хоч і в село часто їздив було легше та взимку було набагато складніше. В його обов`язки входило два рази на день палити пічку, бо хата була шлакова, холодна, ще й не маленька. Це не мало значення, чи в вихідний день , чи то в робочий. Теща вважала, що в домі жінки цим не повинні займатися, де б це видано було, щоб її донька, чи то вона дрова носила, коли є зять. Коли донечці виповнилося три роки померла бабуся Марія. Тепер біля мами в селі по – сусідству ніхто не проживав, у Сашка боліло серце за неї. Адже тоді був спокійнішим, знав, що поряд з нею ця мила і добра старенька, яка їй стала наче рідною. Олена давно при нагоді відкладала кожну копійку, щоб купити в містечку дім, адже багато людей виїхало з села. Що їй тут одній залишатися жити, від кого чекати допомоги, адже обходити хазяйство, город було важко. Згодом вони з сином таки продали будинок. Олександр сам вибрав невеликий з літньою кухнею на околиці міста, був цим задоволений, тож тепер їздити недалеко. Одного зимового вечора на залізниці дуже сніжило, утворився колапс, не спрацьовували стрілки для руху потягів. Всіх працівників після роботи попросили піти на чистку снігу, хоча б на пару годин. В цей день саме чергував Олександр, він цінував свою роботу, був відповідальним, не зміг залишитися осторонь. Близько півночі повертався додому, зморений, в промоклих чоботах. Тихо постукав в вікно до Віки та напевно міцно спала, бо було тихо. Вже розчистив сніг кругом хати, щоб зігрітися і таки наважився постукати в двері. Двері відчинила теща, - Що нагулявся! Йди туди звідки прийшов! Він здивовано здвинув плечима, -Я був на снігоборотьбі, тож бачите засипало, потяги на станції стоять. Теща стала в дверях, схилившись до стіни, - А мені, що до твоїх потягів, це відмовка, що, ще придумаєш?! Терпець урвався, зблід, скільки ж можна терпіти це приниження, різко вийшов з обійстя. Але куди йти ?! На вокзал, мокрим?! З роботи хтось побачить, соромно. До околиці міста далеко, снігу намело вище колін та і крізь одежину до тіла вже давно пробрався холод. Він бачив у сусідів в одній з кімнат горіло світло, може до них зайти?! Вагався, вже сам себе заспокоював, але ж тітка Тоня привітна жінка, може дозволить переночувати? Тоня сиділа дивилася кінофільм і одночасно в`язала шкарпетки, коли почула стук в вікно. Здивовано подумала, хто б це? Та напевно хтось із своїх раз собака не гавкає.. Звичайно жінка здивувалася та запросила до хати. В цей день онуки пішли додому спати, тож місця було достатньо. Олександр розхвилювався, тремтів, аж цокотів зубами, коротко сказав, - Був на снігоборотьбі після роботи, а вони не пустили до хати…. Тільки похитала головою, швидко зігріла хлопцеві води відігріти ноги, дала нові носки, напоїла чаєм з медом. Більше запитань не задавала, бо ж по – сусідству все видно, як ставилися до хлопця і так дивувалася, що в нього на скільки часу хватило терпіння. Сама працювала на залізниці, тож це було для неї не дивина, щоб людей посилали на снігоборотьбу після роботи. Ледь – ледь надворі посвітліло, Олександр, подякувавши, пішов додому. Двері були відчинені…. В їхній кімнаті біля дверей на нього чекала валіза. Віка, ще була в ліжку, доня миленько спала. Він тихо почав розмову, - Вікусю, я був на снігоборотьбі, розумієш….Твоя мама не повірила, не впустила мене. Мусив попроситися до сусідів, бо замерз, як цуцик, до того ж ноги промочив. Вона зневажливо кинула погляд, потягуючись зловтішно усміхалася, -Ой, ой… Думаєш душу розворушив? Чекаєш, що зараз розплачуся… Раз на тиждень можеш до доньки зайти, щось принести, а зараз забирайся! Нам немає більше про що говорити… Олександр ніжно взяв її за руку з хвилюванням, умовляв. -Віка, але ж ми маємо бути обов`язково разом, у нас дитина, ми маємо виховати її, бути відповідальними за її життя. Ми маємо бути щасливі, ти пригадай, як нам було добре разом в селі, пригадай! Давай підемо на квартиру, у мами є трохи грошей згодом купимо дім, чи то квартиру, що захочеш….. Адже ми кохаємо один одного! Вона сіла, звісивши ноги до підлоги, дивилася в вікно, -Слухай, то було дитинство. Оті слова; кохаєш, щастя, яке в бісу щастя?! Ти прямо розумник і знаєш, що таке бути щасливим? Я хочу краще вдягатися, ходити в кафе з подругами, замовити там все, що захочу, тоді я буду щасливою. А для цього треба гроші, вважаю будуть гроші, тоді і буде оте щастя. А в тебе тільки робота та дім, з тобою нудно. Йди, це зайве, не треба умовлянь, я і без тебе буду щаслива. А за Вікусю, не хвилюйся, он баба з дідом є, будуть бавитися… Він спішив додому… Ні, сльозам волі не дав, здавалося, вони десь самі пособі зникали, хоча горло здушило, хотілося кричати, ридати… Та, ні, я ж чоловік, маю взяти себе в руки. Вже втішав себе, добре, що сьогодні вихідний і дороги трактор чистить, значить автобусом доберуся швидше. Це був сюрприз для Олени. Хоч і бідкалася, що дитина буде зростати без батька та намагалася підтримати сина морально. Щоб не падав у відчай, життя продовжується, тим паче знала, що донька його любить, тож бачитися з нею буде. Життя змінилося…. Зробив вдома євроремонт і в літню кухню провів опалення, Олена хотіла жити окремо, гадала так буде краще обом, адже він не хлопчисько, а чоловік, тож рано чи пізно знайде собі пару. До донечки він приходив раз, а коли й два рази на тиждень, вона завжди зустрічала його радо. Ходив гуляти з нею в центр, в парк, часто балував іграшками, купував деякі речі. Віку не завжди заставав вдома, а коли зустрічалися то лише вкотре розумів, що вороття не буде. Віка завжди вчасно отримувала аліменти, до того ж не погані, бо на той час на залізниці працівники перейшли на бригадний метод, завдяки якому отримували гарну зарплатню. Вона відразу покинула роботу, займалася вихованням доньки, на її місце пішла працювати теща. Олександр інколи мав бажання поговорити, помиритися та коли бачив Віку на підпитку, а часом заставав з сигаретою, мовчав, не впізнавав в ній ту, яка була мила і щира колись, якою жив, яку кохав. Три роки поспіль провідував доньку, яка його завжди чекала. Здавалося все купив до школи та все одно донечці поклав на долоню сто гривень. - Хай там будуть, віддаси мамі, вона щось купить тобі… Вікуся так схожа на нього; русява, смарагдові очі, овал обличчя, усмішка, тільки веснянки від мами взяла, -Тату, мама казала собі хоче купити нову футболку, таку з блиском, забере гроші, побачиш.. Серце облилося кров`ю та, що поробиш, підморгнув мовчки і зажав гроші в кулачок, -Віддаси, добре? Після першого дзвоника в школі, запропонував піти в кафе та Віка не захотіла йти, але дозволила погуляти з донькою до вечора. Олександр справно раз на тиждень приходив до школи, забирав до себе на декілька годин. Віка згодом пішла працювати, вона торгувала в одній із «ракушок» на базарі продуктовими товарами. Одного осіннього дня , Олександр чекав доньку під дверима класу. З сусіднього класу вийшла дівчинка, видно було, старша за доньку на пару років. Вона несла ранець в руках, схвильовано тормосила ним, не могла закрити. Він, з усмішкою на обличчі, запропонував, - Що замок - змійка барахлить? Давай допоможу, ось тут біля вікна. Вона здивовано поглянула, -А зможете зробити? Стільки раз кажу мамі, що заїдає, а вона каже треба новий купити, а грошей немає… Він відразу витягнув з кишені пасатижі, намагався придавити «собачку», -А, що тато не міг зробити, чи десь в відрядженні? -Та ні, тата немає, він нас давно покинув. Раптово задзвенів дзвоник, він поспіхом закрив замок – змійку. В коридорі з`явилася темноволоса, на зріст височенька, жінка, в руках несла декілька книг, - Доброго дня! І вже до дівчинки, - Що Таню знову проблеми з замком - змійкою? Та кивнула головою. - Дякую вам, - звернулася до Олександра. - Та то нічого, пусте, гадаю, ще трохи послужить. Навпроти них відкрилися двері, юрбою діти товклися один поперед одного, кожен намагався першим вискочити з класу. Він зачастив до школи і таки дочекався одного разу Таню, з якою вирішив дочекатися її маму. Так вони познайомилися, Олеся була родом з іншого села, в місті винаймала квартиру заради роботи. Вона викладала в школі географію та природу. Пройшов майже рік знайомства, Олександр в основному після занять Олесю та Таню проводив додому. А потім разом чаювали, дівчинка тягнулася до нього, він це бачив і таки вирішив, що не хлопчик бігати, вже мабуть треба попросити руки. Олеся була ввічливою, серйозною жінкою і добре розуміла, що весь вік одна жити не буде. Вона зважила всі «за» і »проти» коли дала згоду на пропозицію. Тим паче їй здалося, що вона зустріла свою долю, пишалася Олександром, за, що б не брався в руках все горіло до того ж не курив і не зловживав алкоголем. Олена була задоволена вибором сина, вона відчула, що ця жінка буде його любити і шанувати. Таня ввічливо спілкувалася з новою бабусею, часто проводила з нею час. Дівчинка була вихованою, Олена часом дивувалася, порівнювала відношення цих двох дітей до себе, робила висновки, що все ж мати освіту, бути вчителем багато грає ролі в сім`ї. Не пройшло і двох років, як помер батько Віки. Сергій приховував хворобу печінки від всіх, рак здолав менше чим за три місяці. Звичайно ж, Олександр не міг стояти осторонь, як годиться все в чому зміг допомагав. Віка була у відчаї та трималася гордо, хоча проблем навалилося багато. Закрутилося в неї життя, неначе летіло в прірву, нестача грошей тиснула за горло. Адже звикла жити краще, тепер одні розчарування. Вирішила продати свій дім, окремо купила хатинку для Катерини і собі двокімнатну квартиру в одній з п`ятиповерхівок. Та це тільки на пів року, весь час бідкалася матері за гроші, що не достатньо для життя. Катерина в свою чергу посилала до Олександра за допомогою, хоча він справно сплачував аліменти. Одного разу Олександр провів доньку додому, до самих дверей. Віка відразу відкрила двері, наче чекала на них, - Може зайдеш? - Хіба ,що на пару хвилин, треба бігти, вдома чекають, - переступив поріг. -Ой, хто тебе там чекає! Своєї дитини там не маєш, а спішиш. Він повернувся до дверей, - Це наші справи, у мене є донька тут і є там. Це не твої справи врешті, зараз не легкий час для країни, не знати, що буде далі з роботою… -Ти коли - небудь думала про те, що можливо попаду під скорочення і аліментів не будеш отримувати таких, як маєш? Чи ти взагалі ні про, що не думаєш, а живеш так, як і раніше, тринькаєш гроші направо і наліво. Я дитині, що треба куплю, але грошей тобі більше давати не буду, зрозумій в мене є сім`я, тож надалі, як ти кажеш, на мої подачки, не розраховуй. Зрозумій, у нас тепер у кожного своє життя, як не прикро та ти сама цього захотіла, - знервовано поспішив до дверей. Віка продала мамину хатину, знову жили разом, іншого виходу не було. На базарі багато грошей не заробиш, стала скупляти, фрукти, ягоди возити на продаж в Київ. Пройшло більше десяти років…. Олександр стояв поруч з Вікою вперше за стільки років. Вони благословляли доньку в нове життя, весілля гуділо. Віка хотіла, щоб він був на весіллі сам, тому після поздоровлення молодих в кафе, відразу повертався додому. Олександр уважно придивлявся до Віки зі сторони, чи змінилася і в яку сторону, в кращу, чи в гіршу? Ні, його серце не тьохнуло, як колись. Як добре склалося все, що я таки пішов, тепер свого життя не шкода. Адже в мене, є дружина, яка цінує мене і ще є одна донька, яка теж скоро вийде заміж… Він ніяк не міг зрозуміти, чому стала така Віка?! Адже її життя щасливим напевно не назвеш. Останні роки, зі слів доньки, як той холодний вітер, все сама, зневага до всіх чоловіків. Хіба, що посидіти в кафе в котрий раз та зникнути, розважитися з черговим знайомим. І весь час десь, то в Москву, то в Київ на заробітки, бо тільки й мови, чого тут сидіти, треба заробляти гроші.. А хіба в грошах щастя? Вкотре запитував себе і тут же давав відповідь, ні напевно коли маєш кохану людину, яка поруч всміхнеться і привітно загляне в очі, поділиться своїми роздумами та проблемами, щось порадить і зігріє своїм поглядом. Ото напевно справжнє щастя. Лютий 2018р

ID: 778919
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.02.2018 09:58:26
© дата внесення змiн: 25.02.2018 10:11:28
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 21 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Любов Іванова, Тетяна Горобець (MERSEDES), Миколай Волиняк
Прочитаний усіма відвідувачами (383)
В тому числі авторами сайту (34) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 16.04.2018 - 15:24
12 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Рада,що читаєте прози. Успіхів Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
LIV13, 08.04.2018 - 08:32
Чудово))) 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар LIV13, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
ВАЛЕНТИНАV, 14.03.2018 - 18:15
А хіба в грошах щастя? Вкотре запитував себе і тут же давав відповідь, ні напевно коли маєш кохану людину, яка поруч всміхнеться і привітно загляне в очі, поділиться своїми роздумами та проблемами, щось порадить і зігріє своїм поглядом. Ото напевно справжнє щастя. 16

Дякую! Сподобалось!
Бажаю добра та злагоди.
 
Ніна Незламна відповів на коментар ВАЛЕНТИНАV, 01.01.1970 - 03:00
Дуже рада,що завітали до мене на прози.Я рада за Вас, що сподабалось і буду завжди рада,заходьте. Вам, шановна, успіхів і натхнення!!! friends give_rose give_rose give_rose
 
Тома, 02.03.2018 - 06:40
12 Повчальна життєва історія,творчого натхнення!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тома, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
палома, 28.02.2018 - 18:21
Чудово!
16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар палома, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 21 give_rose give_rose give_rose
 
Віктор Варварич, 28.02.2018 - 14:41
12Дуже гарно! 16 19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Віктор Варварич, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
Зоя Енеївна, 27.02.2018 - 14:53
Гарно- про справжнє щастя! give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Зоя Енеївна, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!То в нього так.А я чомусь не хотіла б такого щастя ,як у Віки. Всього найкращого Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
наталія калина, 27.02.2018 - 10:42
12 НЕВИЧЕРПНІ ІСТОРІЇ НАТХНЕННІ!!! ВИ - МОЛОДЧИНА! 16 22 16 22 16 21 16 flo06
 
Ніна Незламна відповів на коментар наталія калина, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Наталочко! Рада,що читаєте мої твори. Всього найкращого,дорогенька! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Чудово Ніночко! Так гарно написали! Дуже сподобалося!!! 12 12 16 16 give_rose flo26 flo32 flo32 flo12 flo12 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Танічко! Рада,що завітали. Всього найкращого Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Чудово, класно. give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Грищенко, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Ніколь Авілчаду, 26.02.2018 - 10:16
Гарне оповідання, прочитала з цікавістю ... flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніколь Авілчаду, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що завітали. Успіхів Вам і натхнення!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
НАДЕЖДА М., 26.02.2018 - 09:32
12 12 16 16 Чудова життєва історія...Велику ви роботу зробили для читачів... tender Добре те у творах, що мають щасливий кінець! tender Твір просто СУПЕР! flo26 flo11 flo11 flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар НАДЕЖДА М., 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую,Надю! Кожен знайшов свою долю,хоча нажаль мабуть трохи складно йому,бо ж все рівно навіть зараз приходить до онуків,бо батьківську любов цінить донька і дуже любить його. І це добре звичайно. Всього найкращого Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Ірин Ка, 26.02.2018 - 08:47
Ваші історії завжди такі багатогранні, в них цілий світ, який захоплює і тримає до самого кінця! 12 12 12 16 smile
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Доброго ранку!Щиро дякую! Рада,що завітали. Гарного Вам дня і натхнення!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Надія Башинська, 25.02.2018 - 23:39
16 23 16 ГАРНІ ВАШІ ПРОЗОВІ ТВОРИ, НІНОЧКО...
І ДУЖЕ ЛЕГКО ЧИТАЮТЬСЯ! flo21 flo21 flo21 УСПІХІВ ВАМ! flo36
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Башинська, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!Завжди Вам рада. Всього найкращого в житті!!! Бажаю щиро від душі. 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
12 12 16 16 Аж, заздрю(по білому), Вам, Ніно! icon_flower Я сам, пробував писати мініатюри, на сайті проза.ру, де я автор - Михаил Онищенко2. writer
Та мене, не вистачає, на таку працю, як у Вас. biggrin А Ваша історія, життєва і дуже правдива! 05 В чомусь і повчальна... clapping Дякую, Вам! flo23 flo23 flo23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Михайло Онищенко, 01.01.1970 - 03:00
Я щиро дякую Вам! НЕ була на тому сайті, треба буде зайти. Всього найкращого Вам! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Нові твори