СЕЛО
Уздовж тину йде дорога до ставка.
Вона звивиста, розбита і стрімка,
Бо збігає до гребельки із гори.
Супроводжують дорогу явори.
Там за тином, стоїть хата край села.
В ній давно старенька матінка жила.
Як колись, чорніє погріб на дворі,
Тільки вищими біліють явори.
Боже мій! Минула вічність з давніх пір,
Як ступали мої ноги на цей двір!
Та вруняться по подвір’ю спориші,
Оживають давні спомини в душі.
П’ятирічним я ще грався в бур’яні…
Від гусей тікав за хату в літні дні,
Бо гусак шипів і вився як змія
І від нього дуже часто плакав я.
Сільська вулиця! За тином – стос колод.
Вечорами там сидів простий народ
Бо ж тоді без телевізорів жили,
Та наскільки всі дружнішими були!
Позбираються бабусі та діди,
Приєднаються батьки також туди,
А молодші – поряд граються, або
Вислуховують, чим жило їх село.
Тут новини, пересуди, пліткарі,
Що про когось плетуть мову; знахарі
Комусь радять чим хвороби лікувать;
Дим від чадних самокруток; часом – мат…
Баби шикали на тих матюкачів,
Та кивали на шмаркатих малюків,
Які ніби і не слухають, та все ж,
Все засвоять без форматів і без меж!
Лиш початок п’ятдесятих… біднота…
Ще взнаки війна дається… по хатах
Іще бродить хижим звіром дикий жах
Від усіх голодоморів та нестач.
Все минуло! Наче з кимось це було.
Інший час, країна інша… а село
Ще зринає щемким спогадом вві сні…
Там лишилося дитинство в бур’яні.
Там тікаю від розлючених гусей,
Там ще небо в колір маминих очей.
24.02.2018
О-о-о! Цап - це серйозніше за гусей! Наша сусідка, баба Соломія, тримала кіз. То вона їх на мотузці щоранку тягла до цвинтаря, біля якого припинала пасти. Вона їх тягла з превеликими муками, прокльонами і лайкою до небес! А ввечері - кози гнали бабу, наставивши роги! Гнали так, аж курява стовпом по дорозі вставала, як за машиною. асфальту тоді не було, то на дорозі пилюка була по кісточки. Приженуть Соломію до двору, а потім переможно мекають, ніби регочуть. Дякую Вам!
Це мене надихнула світлина, яка дивовижно схожа на наше подвір'я, яке огороджене тином. Так і частина дороги ніби веде кудись вниз... так і згадалось... Дякую Вам!
Сколихнули душу, мій добрий друже.
Хоч і тяжкі були роки, та дитинство спливає світлими спогадами, де найбільшою бідою були злі гуси чи збиті коліна. І про війну ми лише чули...
Війна була дуже тісно присутня у моїй долі: тато був тяжко поранений - осколок був біля серця. Від нього і помер. А потім саиому довелось лежати у одній палаті з ветеранами-ампутантами, у яких від гангрени гнило тіло... жахливі страждання, сморід, смерть... Цього до смерті не забуду! Дякую Вам!