Я больше жить так сложно не могу
И неуслышанною быть я не желаю,
Вот потому я от тебя сейчас иду
И в тоже время вовсе не прощаюсь.
Да! Я люблю тебя, и знаю - любишь ты,
Но пониманием друг к другу не владеем.
Не знаю я о чём твои мечты,
Не знаешь ты, что я в душе имею.
И каждый требует своё... Это не жизнь,
А сущий ад! Мы мучаемся оба.
Чтобы не быть мучением твоим -
Я ухожу. Но знай - вернусь я снова.
И может мы изменимся тогда,
И может счастливы тогда мы вместе будем...
Это потом, но, к сожалению, сейчас
Друг друга губим мы и в тоже время любим.
Складна тема... І мені, здається, що тут зайві поради. Вам серце повинно підказати, яке рішення буде для Вас правильним. Любові і взаєморозуміння Вам!!!
Нотка прозвучала минорная...
Если любите, то почему губите?
Попробуйте не общаться какое - то время и всё само станет на свои места...
Удачи!!! Счастья!!! Радости!!! Любви!!!
Вот это, вы не делайте, ему понравится свобода. Найдёт молоденькую...Мужиков одиноких в природе не существует.А вас погулявшую - не примет.Покорность вас украсит.
А я з Вами за кавою посперечалася б! Ви - запекло відстоюєте сторону сильних чоловіків, а я вважаю, що жінка мудріша! Інколи чоловіка треба трішки і відпустити( суджу по своєму ), але тільки до друзів чоловічої статі.
Я так зрозуміла, що ви маєте вже добрий життєвий досвід і з Вами цікаво поспілкуватися! Дякую за візит!
Так, відносне! Але інколи потрібно дати перепочинок почуттям, або відпустити їх наволю. Бувають такі ситуації, як у вашому творі Відгоріло…відцвіло кохання,
Пролетіли дивовижні дні,
І в душі застигли трепетання,
Так недавно, радісні мені.