Літа цвіли вже інеєм у косах,
Коли послав свій погляд ти очей,
Прийшла до нас обох життєва осінь,
Та кликало мене твоє плече.
Хотілося слова тепла почути,
Щоб ніжністю лилися із душі.
Омріяний піймати щастя жмутик
Й кохання пити із твоїх віршів.
Хтось погляд у зневіру заховає,
А хтось засудить перезрілий вік,
Зерно ж любові в серце засіває
Закоханий і мудрий чоловік.
7.01.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Стало так приємно на душі від Вашого, Ганнусю, вірша, такого світлого, сповненого оптимізму і наснаги. Адже кожний вік заслуговує на кохання. А літнім людям воно просто необхідне. І яке це щастя, коли зерно любові в серце засіває закоханий і мудрий чоловік! А кохане серце не старіє!
Дуже приємно зустрічати Вас, дорога Дніпряночко, у себе на сторіночці! Ви завжди знаходите час і такі важливі для мене слова, що на душі стає затишно і тепло. Може це тому, що і моя доля у свій час завела була мене у Кременчук (я там закінчувала педучилище). В кожному разі, я дякую Вам за коментар, за той позитив, яким ви нагороджуєте мене. А в день Прощеної неділі простіть мене також, що не завжди встигаю дати відповіді на Ваші змістовні, щирі коментарі. З повагою я.