Сцена четверта
Одабелла, все ще в одязі амазонки,
в королівській мантії і короні, злякана,
швидко йде з табору варварів.
ОДАБЕЛЛА
Досить... Ах, досить... Залиш мене,
батькова тіне сердита...
Ти бачиш?.. Від ложа подружнього
втікаю... щоб помстити...
ФОРЕСТО
Вже пізно, жінко Аттіли, –
спізнилась з каяттям.
Вже пізно.
ЕЦІО
Сигнал дай... Сигнал дай... Швидше йди!
Виявлять укриття.
ОДАБЕЛЛА
Ти тут, Форесто? Вислухай!
Май жаль і співчуття.
(Май жаль, май жаль,
май жаль, май жаль).
Тебе, тебе одного лиш
любить душа безмірно;
Вір мені, що серце вірним
завжди було тобі.
Вір мені – серце вірним
(серце вірним)
завжди було (було) тобі.
Завжди було тобі, лиш тобі.
Вір мені – серце вірним
(серце вірним)
завжди було лиш тобі (тобі).
Тобі, завжди тобі.
ФОРЕСТО
Довго мене морочило
підле, брехливе слово!
Ти смієш про жар любові
мені казать (мені казать) в мольбі?
Смієш про жар любові, жар любові,
смієш про жар любові казати в мольбі?
Мені казати у мольбі?
Смієш про жар любові, жар любові,
смієш про жар любові казати в мольбі?
Мені казати, мені в мольбі?
Мені в мольбі, мені в мольбі?
ЕЦІО
Нині не час для ревнощів,
а ні для сліз надії;
славні грядуть події –
тоді кінець журбі.
Тоді кінець журбі.
Тоді кінець журбі. Так!
Нині не час для ревнощів,
ані для сліз надії;
славні грядуть події –
тоді кінець журбі.
Кінець журбі, кінець журбі,
кінець журбі, кінець журбі.
Журбі, журбі.
