Це не просто розповідь, це крик душі.
Вчора мав певного роду дискусію.
Скажемо так, ще раз впевнився, чому так важко здобути ту справжню вільну Україну, яку я так бажаю бачити. Відповідь дуже проста більшість людей просто немає елементарної національної самосвідомості. Тут не потрібно глибокої полеміки, суть питання дуже поверхнева і приземиста: "мені не важливо де і під ким жити, аби було добре" тобто скажемо з розмови виходить "Львів польське місто" то най буде так, а що воно було по іншому. Кому треба той Львів, чи той далекий в їх розумінню Донбас, чи Закарпаття, хто б на нього не роззявив рота. Кому воно всьо там потрібно, якщо мені добре. Ця думка переважної більшості. Всім навкруги потрібно по кусочку тої України, тільки не українцям. Бо повторю: в людей немає елементарної поваги до себе, як до національності, немає елементарного знання історії, і далеко, дуже далеко до національної самосвідомості. Продовжуючи бути толерантним зі всім світом, ми уже віддали частину рідної держави москалям, віддамо й іншу, наступна черга дійде до інших етнічних територій, які відійдуть у чиїсь руки, а ми залишимося на згарищі колишньої країни, якою продовжуватимуть правити жиди. Ну ми ж толерантні і з ними. І на моє запитання, чому ж ви не зможете нічого змінити, я не почув внятної відповіді. Тому що навіщо їм щось змінювати, якщо війна далеко, а на заробітки близько. Порунали слова, що поляк їде до Німеччини, німець до Англіїі, а англієць ще кудись... це чиста правда, але вони залишаються поляком, німцем і англійцем, а українець у свої переважній більшості шукаючи теплішої перини, забуває хто він є, хто його батьки, звідки він родом, і що таке та Україна. Згадуючи про неї в діаспорі, файно співаючи тужливих пісень, вдягнувши вишиванку. Дійсно в мене тільки одна просьба, навчіться тої національної гідності. Перестаньте бути "дідами"... боріться за своє, бо воно повинно бути в серці. Бо я хочу, щоби мої діти їхали до Львову, як культурної столиці західної України, а не до польського міста, я хочу, щоб мої діти ходили горами українських Карпат, вдивлялись у блакить українського Азовського моря з берегів українського Криму. Дихали вільно, на своїй Богом даній землі.
Р.S. З нагоди також хочу привітати, без перебільшення легенду української рок-музики гурт #Кому_вниз з їх тридцятиліттям. Ви дійсно музика високого духу, що надихає покоління, завжди будьте тими, хто ви є.
#ДухНації #Delirium #ВолодимирУхач #Кому_вниз #музикависокогодуху #національнасамосвідомість #Україна
ID:
776527
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.02.2018 09:56:50
© дата внесення змiн: 12.02.2018 09:56:50
автор: Володимир Ухач
Вкажіть причину вашої скарги
|
