Якось бабця забобонна
Онучку повчала,
Щоб по барам не ходила,
Свічку в церкві клала.
- А як хочеш, щоб кохали
Тебе вірно, мило,
Поцілуй на панахиді
В диякона кадило!
Молодиця йде до церкви,
Бере свічок пару,
Одну й другу собі ліпить
Під Святу Варвару.
Бачить, диякон симпатичний
Кадилом махає,
Все про вічну комусь
Пам'ять журливо співає.
Дівка підступитись хоче,
Та не знає звідки,
Стала, ніби вся тріпоче,
Питає на збитки:
- Звідки в вас така вимова
Та така фігура?
Я такого баритона
В опері не чула!
Що аж в грудях
Все замліло, і себе не чую,
Можна я ваше кадило
За це поцілую?
І вуста вже ніби тягне,
Ніби не промаже,
Коли диякон їй на вушко
Та тихенько скаже:
- Я б тобі обцілувати
Все кадило дав би,
Якщо хочеш губи мати,
Як у тої мавпи!
І дотепно і актуально. 
