Не можу думати про те,
Що зараз серце не тривожить,
Бо все, що розцвітати може,
Лише з весною розцвіте.
Пливуть думки. В обіймах ночі
Я знову згадую усе,
Що образ твій мені несе:
Й чарівний сміх, і карі очі.
На мить згадались ті хвилини,
Коли блукали ми удвох,
Де серце тихо каже: «Тьох»,
По тих гаях, де пісня лине.
Та знов в свідомість повернулись
Думки про тебе лиш одну,
Що відганяють чари сну.
Думки сумні в ту ж мить забулись.
Твій ніжний погляд пам’ятаю,
Й долоней лагідних тепло,
І все найкраще, що було.
Та про майбутнє все гадаю.
І стука кров у кожній скроні.
Твій образ — марева туман,
Такий живий, та все ж обман.
Зігрів би я твої долоні.
Та все ж тебе немає поруч.
Я не відчую подих твій,
І довгий погляд із-під вій,
І рук обійми ніжний обруч.
Вже ранок дивиться в вікно.
Так промайнула ніч чекання.
Здійсняться мрії про кохання,
Ті, що живуть в мені давно.
Не можу думати про те,
Що зараз серце не тривожить,
Бо все, що розцвітати може,
Лише з весною розцвіте…
26 січня 1999 р.
