Вдивляюсь у портрети вояків,
Що полягли героями в Донбасі,
Й сльозу ковтаю: за гріхи які
Сини Вкраїни згинули на пласі?
Чому ж не всім болить АТО-війна?
Може, тому й не бачать тих портретів?
Чи знають вони, що таке вина
За крила зламані, потрібні так для злетів?
З портретів – очі – темні, голубі,
Закохані в життя і небо синє.
Вони мені наказують й тобі,
Щоб кожен став землі своєї сином.
Читаю в них не докір – тільки біль,
Який не передать ніяк словами:
Не можуть те пробачити собі,
Що землю не звільнили від навали.
30.12.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
Який вірш! Це дійсно біль душі,який не передать словами. Бо героїв, які полягли на Донбасі, ніколи не повернути. Що ми вже можемо зробити? Тільки пам'ятати! Літератори Кременчука створили альманах,де вміщено розповіді про кожного загиблого земляка в АТО.Я пишаюся, що взяла участь у цьому проекті. Але скільки сліз пролили разом з мамою героя! Хай кожен рядочок наших творів буде вплетено у віночок шани полеглим. Вічна їм пам'ять!
!!!
