Дзвінким струмком проб’юсь крізь чорні гори,
Наповню світ надією, життям.
Нехай розквітнуть душі вбогі, хворі.
Нехай єлеєм ллється давній ямб
Навстріч до Господа – в святій покорі.
Когось, хто мерзне, – огорну теплом,
Комусь, хто впав, – надійну руку в поміч.
Поменшає сердець, закутих злом,
Облишить тіло безнадійна неміч
І все довкола сповниться добром.
Любов’ю заквітчаю білий світ,
Такий загрузлий нині в протиріччях,
Можливо, ще на кілька тисяч літ,
Чи зміни подарує це сторіччя?..
Вже не один гортає Заповіт –
Себе шукає у Господніх притчах…
14 січня 2018 р.
(с) Валентина Гуменюк
