Вічність
На що схожа брехня? На білий саван смерті? На слизьку стежку з льоду обману? Хитко. Холодно. Правда - безвихідна. І не хотів би гіркий смак її пізнати, але судилося випити її до дна. Тоді падіння неминуче з п'єдесталу того, хто дорогим був ще зовсім недавно, кого поставив ти його довірою своїм. Затремтить серце пораненого птаха, думка буде шукати порятунок:
- Ні, бути цього не може, це сон, і я зараз прокинуся тим, колишнім, коханим, який вірить, а лід розтане ...
Але обману білий саван вже душі торкнувся, тримає. Зрозумілим стане: замерзає серце-це залишає їх любов. Не може бути вона подругою брехні. Тоді зашепоче тобі розум:
- Відпусти, прийде любов інша, третя. Кажуть же люди: буває вона першою, останньою, тобто не однією ..., - задля порятунку так заговорить розум, адже він є раціональним.
- Може правий ти, розум, тільки для мене ця любов-єдина, на множинність міняти її не стану і на решту дрібними не візьму.
Люди стверджують й інше: ми повертаємося на землю через деякий час. Вона запам'ятає його погляд. Він - звук її кроків. Чи зрозуміють, ким стати могли вони один одному, але не стали в цьому житті. Розлучатися можна, не прощаючись, нової зустрічі чекати, нехай, через століття. І якщо ж биття серця в унісоні один одному пам'ятати будуть, знайдуться на інший стежці.
Як часом лукавити просто, брехня забавою дитячою здається, грою. Чи може людина влаштована так: втратити спершу треба любов, потім цінувати і чекати її знову лише ... вічність.
