Могила запечатана хрестом,
На ній вінки і квіти – їх багато.
Життя прожив і впав немов листок,
Свята людина - найдорожчий тато.
У полі, де чорніє темний ліс,
Поміж хрестів ще свіжих і старечих.
Пролито буде тут немало сліз,
Бо смуток обніматиме за плечі.
Його не стало - залишився сум
І спомини ножем крамсають душу.
Він все життям торкався моїх струн,
Своїм відходом спокій мій порушив.
Та я у ньому коренем проріс,
Сини і внуки гіллям розрослися
І буде довго гомоніти ліс,
Над ним вітри із сумом пронеслися.
Губами я торкнувсь його чола,
Окроплене свяченою водою.
Позбувся я надійного крила
І знову пам’ять окропив сльозою.