Зимове небо. Місячна краса.
Легенький сніг на плечі осідає,
Тисячі свіч палають в небесах,
Як душі тих, кого уже немає.
Моя матусю! Ви давно не з нами
Та я сумую й мучуся ночами
На самоті журюся із зірками,
Що так і не подякувала мамі.
Народжувати – ні, довго вагались
Бо двоє діток у сім’ї було,
Спокуса й совість за життя змагались
Та все - таки добро перемогло.
Згадую, як сніжною зимою
Після купання в ліжечко несли
І сповивали в ковдру з головою,
А Ваші руки ніжністю цвіли.
Хвору поїли молоком із медом,
Компрес робили- був песцевий жир,
Вночі приходили і накривали пледом
Щоб сон казковий обгортав і мир.
Ще пам ’ять, наче сонячна пелюстка
Веде в шкільні, морознії роки
В’язана Вами, пухова, сіра хустка
І досі гріє спомини й думки.
--Поглянь на небо , тихо ніч сказала.
Й однісінька із тисячі зірок
Ясніше засвітила , заморгала,
Наче матуся стала ближче ще на крок…
Світла пам'ять.
,,неправду кажуть, що час лікує...
Не зароста на серці рана, все кровить...
Минають зими, весни.Співає соловей, кує зозуля.
А рана у душі все ж так болить..."