Зима, за вікнами лютує буревій,
аж шибки дзеленчать, скрізь кучугури,
і не втихає розбишака лиходій,
гуляє так, що тільки й стогнуть мури.
Сніг щільно стелиться у світлі ліхтаря,
мов кулемет метає сніжні кулі,
вдягає білу сукню матінка Земля
і на дерева - паморозі-тюлі.
Бентежно, морок, і стихія уночі
зметає спокій навіть з витривалих,
лише ідуть поодинокі шукачі
у пошуках нічних розваг чималих.
І тільки чутно, пес зривається на лай,
проте враз вітер гасить його спроби:
"посидь у будці і нікуди не рушай,
якщо кортить — отримаєш хворобу".
Панує Пані Завірюха, час її,
вона суд визначає тут й закони,
на вулиці пітьма, не видно ні душі,
ліхтар гойдається, мов б'є поклони.
я ніби сама в ту завірюху потрапила 
