Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Олександр Обрій: БАГАТОЛИКИЙ - ВІРШ


Олександр Обрій: БАГАТОЛИКИЙ - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 47
Персональный ЧАТ Dashavsky
Персональный ЧАТ Island
Персональный ЧАТ Kurchatko
Персональный ЧАТ Lover Of Black Roses
Персональный ЧАТ MiriamS
Персональный ЧАТ Natali Zaika( Наталія Заїка)
Персональный ЧАТ Rutzt
Персональный ЧАТ Sandia Evans
Персональный ЧАТ Svitlana_Belyakova
Персональный ЧАТ Ulcus
Персональный ЧАТ VitaLina
Персональный ЧАТ Zoia_Berezovska
Персональный ЧАТ Іван Мотрюк
Персональный ЧАТ Амадей
Персональный ЧАТ Анитка Галицька
Персональный ЧАТ Валентина Ланевич
Персональный ЧАТ Галина Яцків
Персональный ЧАТ Далека Зірка
Персональный ЧАТ Звук Тиші
Персональный ЧАТ КВолынский
Персональный ЧАТ Капелька
Персональный ЧАТ Коток Оксана
Персональный ЧАТ Ксенія Ен
Персональный ЧАТ Лилея
Персональный ЧАТ Любов Таборовець
Персональный ЧАТ Мазур Наталя
Персональный ЧАТ Малиновская Марина
Персональный ЧАТ Марґо Ґейко
Персональный ЧАТ Микола Холодов
Персональный ЧАТ Окрилена
Персональный ЧАТ Олександр Войтенко
Персональный ЧАТ Пісаренчиха
Персональный ЧАТ Процак Наталя
Персональный ЧАТ ТАИСИЯ
Персональный ЧАТ ЮНата
Персональный ЧАТ Ярослав К.
Персональный ЧАТ геометрія
Персональный ЧАТ яся

 прихованих - 9 чол.

Пошук


Перевірка розміру




БАГАТОЛИКИЙ

Олександр Обрій :: БАГАТОЛИКИЙ
Цілі епохи та ери – лиш напівпрозорі химерні фантоми, що кометами пронизують вічність, шугають пітьмою, мов гонщики, в споконвічному ралі: з небуття – в небуття, з позачасся – в нове позачасся. Та з усіх невмирущий лиш він – домінантний ген, який, долаючи усі рецесивні, змінює тіла, покоління, народи, континенти і навіть планети, висотуючи з них всі поживні соки, мов омела біла – зі стовбурів листяних дерев. Вічний ген, наче вірус, лишає по собі самі вичахлі, струхлі, німі кістяки, обрікаючи їх на тривке розкладання на паркому осонні осені. Полишаючи ж – спокійнісінько мчить собі далі. Мрію всякчас, щоби ген мого племені вповні зужив тіло моє, вичавив усе, до останньої краплі, мов тюбик зубної пасти. Згодом, ледь чутний поземок розвіє усі мої муки і радощі понад чубами замислених нив і степів спохмурнілого Дикого Поля... © Сашко Обрій.

ID: 765001
Рубрика: Вірші, Філософська лірика
дата надходження: 09.12.2017 18:40:33
© дата внесення змiн: 09.12.2017 18:40:58
автор: Олександр Обрій

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (57)
В тому числі авторами сайту (11) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Magenta, 09.12.2017 - 23:01
гарно написано
 

Нові твори