Туман повис над холодом бруківки,
Чіплявся, наче коршун, за карнизи
І тис щодуху на дерев верхівки,
Схиляючи, мов феодал, до низу.
Я йшов через його вологі клубні,
Зелений "Reebok" ковзав по калюжах
Із запитанням: "Нащо люди мудрі
Коханням тим думки свої паплюжать?".
Як можна покохати НЕвідомість?
Листи писати, марячи про Дотик?
Відчути ілюзорну невагомість,
Підсівши на НЕвидимий наркотик?
От дурень, ТОЙ романтик-самоучка!
Ката́ни-сакури...Серйозно?! В мінус 10?!
Надуманих світів своїх заручник! -
Мене від НЬОГО нудить, хоч тверезий!
Мені з НИМ явно треба щось робити:
Прибити, відіслати над чи по́під -
Я з НИМ так більше тут не зможу жити!
І плюнув на бруківку, збивши попіл...
О... Я десь плюнула недалеко поряд.
Одного разу одному таки межи' вочі поцілила.
Він був другий у житті після свєти, а тепер ще двох я розмалювала своїми гріхами.І їм не подобається, і мені. От і всі найгірші за усе
життя.
За вас терпітиму, та тішить, що і вам доведеться
Вірш відбувся!
Цього ліричного героя звати Макс і це він вирішив таку тему підняти Це він протестує проти іншого ЛГ, який у моїх попередніх віршах фігурував Спасибі за відгук! Завжди Вас тут радий бачити!