Дрімає в забутті, колись розкішний, сад.
Тремтять від холоднечі голі віти.
Їх листям прикрашало тепле літо,
Та зняв барвисті шати стрімко листопад.
Зима ще з осінню співають в унісон,
Гарцюючи окрилено, зі свистом.
Ландшафти посипаючи намистом,
З легких сніжинок, що зникають, ніби сон.
А то зненацька закружляє дощовій,
Вдягнувши раптом небо в темні хмари,
Що мжичать безутішними дощами.
Утім на варті вже пильнує Сніговій.
Приходить хутко він за покликом зими,
Чатуючи з вітрами на сторожі.
Вкриває сонну землю від морозів,
Мерщій укутуючи в сніжні килими.
Працює вправно Сніговій аж до весни,
Застиглу напуваючи природу.
Купаючи її заснулу вроду,
Щоб розцвіли медовим подихом сади.
Та лиш теплом пригріє сонечко згори,
Зібравши лантухи умить зі снігом,
Хмаринку осідлає він з розбігу
І відлетить аж до наступної зими.
06. 12. 2017 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Дякую тобі Надієчко. Не зразу його виставила на конкурс , вчасно не прочитала информацію. Думала, що умови стосуються Новорічного і Різдвяного вітання. Вибач, що тобі прийшлось його читати двічі.
Прекрасний опис! Майстерно! Зачиталась! 
