Ну, як скажи мені, мій друже,
Не спом"януть тебе в вірші,
Коли ми вірно дружбі служим
І ти прихильний є мені.
Бо скільки років ми з тобою
Спілкуємось й в мирі живем.
І ділимось навіть бідою
Й одною стежкою ідем.
У нас і погляди однакі,
Й любов Вітчизни та сама.
Подібні відчуття і смаки,
Котрі живуть у нас здавна.
Зустрілись ми, коли в Дашаву
Прибув я зовсім молодий.
Не здобувати собі славу
І не ходити, як чужий.
А працювати без проблеми,
Бо всі ішли туди, де ждуть.
Дали диплом й нема проблеми, -
Іди, працюй куди пошлють.
Й так долі нас звели, Миколо,
Згадай, згадай коли і де.
На пустирі, де ліс довкола,
Там наша молодість пройде.
Бо ми з тобою будували
Новий завод для майбуття.
Здружились там і працювали,
Поки аж пенсія прийшла.
Тай і тепер шануєм дружбу
Й не залишаєм почуття.
Частенько згадуємо службу,
Де майже пів пройшло життя.
Шановний тезку, вірний друже,
Будьмо такими до кінця.
Хай наша дружба нам послужить,
Поки жива у нас душа.
Бо в дружбі краще і живеться
І веселіше час іде.
А бесіда завжди знайдеться,
Якщо твій друг все вірним є.
