Скажи, чому я маю йти за тобою?
Мій розум говорить: «Стій!»
Чи купатимусь у тобі з головою?
Бо ж серце кричить: «Дій!»
Чи спатиму я темною ніччю,
Коли місяць сліпитиме очі?
Чи не станеш ти мені річчю –
Однією із тих, дівочих,
Що валяються десь у сумці
І чекають на «свій час»,
Проте ся ловлю вже на думці,
Що ти мій останній шанс.
Та чи зможу тебе стерпіти,
Коли я така ж, як ти?
І чи буду радіти і мліти,
Чи позбудуся я самоти,
Яка догризає останнє живе,
Що залишилось у мені,
Що так голосно душеньку рве,
Яка й так вже напів у труні.
Чи буду спокійна колись?!
Чи віді́йдуть дитячі образи
І ревнощі, що розрослись
Із пустого? З нікчемної фрази.
Чи забуду колишні страждання?
Чи зумію забути ту тінь,
Яка вбити має бажання
Мене і мою далечінь?
Тож чи буде між нами кохання?
А найголовніше – яке?
Радість, мовчання, вагання,
Чи просто собі «таке»?
