Стоїть вітряк старезний край села,
Колись була вторована дорога,
Він день і ніч крутився до знемоги,
Тепер каліка – сил уже нема.
Застогне журно зраненим крилом
Скрипить сердега раз - у- раз неначе
Старий каліка тихо й тужно плаче
У чагарях самітно за селом
Зістарівся покинутий людьми
Бо люди у селі повимирали
Дороги і стежки позаростали
Лиш він стоїть поскрипує крильми
Ночами сич надсадно підвива
Він звів кубло своє десь там під дахом
Старий вітряк тепер на пару з птахом
Та з павуками вік свій дожива.
І між людьми буває часто так.
Потрібним був то здалеку вітались
Улестити всіляко намагались
А став ніщо – то обминають всяк.
Образно і виразно. За показною легкість стилю глибока людська мудрість та філософське сприйняття
реалій нашого життя. Ви, друже Євгене, в цей вірш вдихнули душу. Читаю і перечитую....
Ой як часто буває так. Поки ти потрібний то здається є і друзі, і шанувальники, і вихваляльники, а спіткнувся, або захворів, або просто став нічим то з тої нечисті злітає уся мішура. І враз стає видно хто є хто.
Стих Ваш пронзительный...
Про горькую людскую долю.
Слеза...невольно...
evgen відповів на коментар ТАИСИЯ, 28.10.2017 - 22:11
Спасибі шановна Тая. Мені дуже приємно читати Ваш коментар, бо Ви будь що не коментуєте.Особисто мене така позиція як Ваша, та і інших поетів до яких я прислухаюся, спонукає мене більш уважно і прискіпливо ставитись до того що пишу. Дякую за Вашу увагу.