З доріг осінніх повертай додому,
загляну в очі, сповнені жалю.
Забудь про біль, про холод і про втому,
про все, що там десь, позабудь молю...
Твої шляхи, не вимірять роками,
не вистачить життя, щоб перейти.
І погляд цей, осінніми стежками
привів сюди, бо тут жаданий ти.
Дивлюся в очі, мов небесні зорі,
жорстокий світ...Душа твоя одна.
Ти одинокий в радості і в горі,
вини нема, нічия тут вина...
Мої обійми - холод в них для тебе,
ти сповнений бажання знову йти...
Вдивляюсь в очі сині, наче в небо,
мене не бачиш, мене не чуєш ти.
Зажди, погрійся, серце аж палає,
шепочуть губи, що спливає час...
Ти знову йдеш, до пекла чи до Раю,
мабуть нема любові поміж нас...
Про все забудь і повертай додому,
сумне минуле позабудь, молю.
З доріг осінніх принеси лиш втому
і ясні очі, сповнені жалю...
Автор Лариса Мандзюк. м. Львів.
Різнопланово-філософський трактат... 
