Пізня осінь на серці лишає рубець
Та оголює сутність живу прийдешню.
По сумирнім садку я іду навпростець,
Чіпляється погляд за тонку черешню.
Прикривається гіллям та дрібно тремтить,
Вітер шарпає крону, бач, бо не йметься.
Шарудить залюбки, ніби скиглить, шумить,
По хвилі міняє тональність, сміється.
Чи то над собою, чи над тим, що навкруг,
Квіти духмяніють у барвах яскравих.
Безневинно біліє мальований круг,
Вертає до витоків, Богом нам даних.
10.10.17
ты как всегда находишь что то зримое, Валя, и облекаешь в незримое чувственное. а почему весенние краски, я что то не понял?
а проза как пишется? давно не читал ее у тебя.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Може я трохи не так висловилась та я мала на увазі їх яскраву різнобарвність. А один нарис я нещодавно написала, заходь на вогник, буду рада! Дякую, Володю!
Зранку почуваюся розчуленою: підійшов до мене бездомний пес, доволі вгодований, але схотілося йому, щоб за вушком почухали і тепер в мене такий настрій, що хочеться і твою тонку черешню ковдрою укрити від вітру Хороша пейзажна лірика, Валюшко!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ти й мене розчулила своєю сердечною розповіддю, додала тепла, а то сьогодні така бокова дощова шарга віє, брр... Дякую, Світланко!