The Last Skin
BY BARBARA RAS
https://www.poetryfoundation.org/poems/92122/the-last-skin
Чи хто-небудь описав запах грудної кісточки, що сохне
в кухні на підвіконні, чи запах трави, чи відра з водою,
витягнутого з криниці, коли смерть забирає останню спрагу
в того, кого ми любимо?
Після смерті матері часом
я брала щось із її одежі, яку я зберігала,
і в ліжку ховала своє обличчя
в її квітчасту блузку, щоб відчути запах її останньої шкіри,
але навіть в перші рази це було марно.
Я відчувала тільки запах покинутості, запах
сітчатих дверцят, на які міль струсила пилок із своїх крилець,
безуспішно намагаючись вибратись на світло.
Моя масажистка казала, що відчувала сум
у моєму тілі, схожий на жорсткі порожні ящики.
Я відчувала, ніби я весь час мішу тісто,
ніколи не бажаючи, щоб це місіння закінчилося,
і не хочу спекти хліб, що означало би кінець того,
що якось пов'язане з матір'ю і дочкою на кухні.
Від смерті матері вже пройшли роки, і я починаю бачити
в плямах на кистях рук, в уступах вилиць
над моїми щоками, в тому, як я втримую рот проти сили тяжіння,
що я ношу її в собі,
свою шкіру, її шкіру,
її останню шкіру.
