Постукав вечір вітром у вікно
І нічка слідом кинула сірому.
Присіла пустка поруч на панно,
Чому так тяжко у житті одному?
В душу лягли минулого сліди,
Твої слова, що в’їлися у мозок.
Щоб не робила - всі ведуть туди,
Де в серці залишився теплий сховок.
І тілом раптом пробігає струм,
І у жилах б’ється гарячим нервом.
Хлюпне у груди тихий, ніжний сум
І сутність обійме мою тремтінням.
18.09.17
Ой... розтривожило, зхвилювало, торкнулося глибин душі....
А другий рядок у останньому катрені ніби просить один склад додати:
І в жилах б’ється гарячЕНним нервом.
Це на мій погляд, Валентинко... Забираю у обране..
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та щось не склалось у мені із тим рядком ладком... Дякую за підсказку, Любонько!
Гарні образи. Ледь крайня строфа просить "шліфонутися". Перепрошую - варіант:
І тілом раптом пробігає струм,
Гарячим нервом в жилах калатає,
Хлюпне у груди тихий, ніжний сум,
Обійме сутність призабулим Раєм.
Ще раз перепрошую. Не моя справа втручатися у творчий процес, але твір сподобався дуже, захотілося крапельку поправити. Вибачте. Хай щастить, пані Валентино.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам, Неє, за такий теплий коментар і за уважне прочитання мого вірша та, дозвольте, залишити все без змін і не тому, що Ваш варіант неприйнятний, просто, слово "Рай" мною було нечодавно використе у попередньому вірші.