Сталось так. І що ж робити?
В пекло водночас попали
Фінансист, політик, вчитель.
В ряд при чорній брамі стали.
- Всіх прийму я, як годиться, -
Мовив біс, - мої кохані.
Чом нахмурили ви лиця?
Зараз випарю вас в чані.
Думали, вам вічно жити
І приймати шал овацій?
Вам дозволю подзвонити
Рідним чи на місце праці.
Але раз лише приємність
Цю зроблю для вас, рідненькі.
Остогидла мені темність.
Хочу митей я світленьких.
Добрий я оцього ранку!
Та дзвінки не безкоштовні!
Задзвонив банкір до банку.
Розпитав про гроші кровні.
Дав якусь там настанову.
- Варта десяти мільйонів, -
Каже дідько, - ця розмова.
- Три хвилини в телефоні?
- Так. Виписуй чек скоріше.
Бо така була угода.
Поки я не прошу більше.
- Підпишу. Не злися. Згода.
Руки стерпли, мов із вати
У політика, та дзвонить.
Партію велить тримати,
Вигравати перегони.
- Ну, а ти дзвонити хочеш? –
Чорт учителя питає.
- Це зробив би я охоче,
Запитав, як день минає
В школі, чи слухняні діти,
Чи влаштовують змагання,
Чи колеги здали звіти
Про навчання й виховання.
Але витратив зарплату,
Мусів книжок накупити.
- З пекла в пекло без оплати
Дозволяється дзвонити.
- Скільки буду мати часу?
- Поки зможеш звуки слати.
- Ну тоді зі своїм класом
Мушу ще порозмовляти.
Говорив з учителями,
Із директором про плани.
Також з техробітниками,
Сторожем і кухарями.
Дав поради дітям – Олі,
Гнату, Петрику, Іванні:
- Будьте дружніми у школі,
Всі виконуйте завдання.
Дотепно! 
