Немов би жар-птиця вже змахує крилами літо,
Останнє лиш коло завершує в небі моїм,
А тут, біля мене, у сукню картату одіта
Стоїть Нова Осінь, щоб владно ввійти у мій дім.
Заходьте, Шановна, та будьте мені господинею!
Прикрасьте оселю яскравим, багатим столом,
Щоб знов я відчув себе, хоч би чиєюсь людиною;
Щоб міг хоч би з Вами підняти свій келих з вином.
Я знаю! Не треба! Не треба на те сподіватись,
Що Ви тут надовго, що вік Ваш назавжди в цвіту…
Я знаю, що будуть журбою дощі виливатись,
Що плакати будуть, відчувши мою самоту.
До цього далеко! Не будемо зараз журитись!
Пройдемо крізь все: не вперше на світі живемо.
Ви нам подаруєте сонячне Бабине літо,
В божественнім вальсі обоє у нім попливемо…
І буде нам грати мелодію вальсу барвисту
На скрипці тремтливій веселий скрипаль-вітерець.
Калина прикрасить подвір’я червоним намистом,
А килим постелить на землю Жовтень-митець.
Прощай, миле літо! До зустрічі, аж за пів року!
Лети у минуле, візьми наші біди й жалі,
Дивись: Пані Осінь зробила рішучих два кроки,
Щоб бути Царицею на українській землі!
середа, 30 серпня 2017 р.
наче листя, що падає невлад 
