Ненаситні будні з'їдають час нашого щастя, можливість бути разом,
неповторні миті, які пропадають в їхній утробі, так і не відбувшись.
Будні - ненаситні.Скільки не давай їм - світять голоднми очима, просять ще. І їм все одно, що їсти. Холоднокровно трощать усе.
Не даваймо ж їм те, що є для нас найсвітлішим, найрадіснішим, найціннішим у житті - час нашого перебування разом. Завтра невідомо як складеться. Якщо сьогодні немає щастя, то його НЕМАЄ. Що буде завтра, не знаємо.
Хай зустріч, а значить радість, насолода, щастя, буде СЬОГОДНІ! Буде хоч і з останніх сил. Навіть ціною якихось втрат, які ні в якому разі неспівмірні з тим, що взамін буде отримано!
Максималізм - це горіти, не залишаючи нічого собі . Для оточуючих - це щастя ( хоч і споживацьке на вид), та людина добровільно віддає весь потенціал. Але є два найважливіших пункти -наслідки : преший - старатись швидко не згоріти ( бо без таких усе -ніщо !),другий - не вимагати від інших досягнень вашої планки, бо
не уникнути розчарування.
І памятати - вони - інші , просто -ЛЮБІ ваші , і любити можуть так,як можуть лише вони
Спільні будні треба берегти з любов'ю!
як підлітковий максималізм !
"Мамо,дай,дай,дай!")- жарт,та не зовсім.
А насправді - віддавати себе до останньоможливої краплі коханій людині і є безмежність любові в дії, коли відчуваєш докори сумління від того, коли віддав все, а думаєш,що ще щось залишилось.
А отримуєм рівно стільки- скільки віддали.Це закон, і не нами встановлений. Діє за умови щирого бажання, а не з причини переконання душі розумом