Так сі скоро вже змеркає, як глибока восінь:
Холод тисне трохи з ночи, зрані зимні роси.
Люди в полю, як мурахИ- косіт, жнут, молотіт,
Всьо скиртуют, возіт, носят- півниці золотіт.
Взяла м фляшку молока, сіла на свій ровер-
Їду тихо в пів села, як той старий жовнір.
Коліжанці, каждий вечір, везу, би свіженьке,
Так юш хлопу догоджає- то юш третий... Женька.
Як їм їхала селом, коло пасовиська,
То ми стримала на хвилю сусідка Мариська.
Розказала всі новини, жи в селі за тиждень:
Хто з ким спит, хто сі розвів, а хто вмер- не вижив.
Стоїмо ми, розмовляєм, чуєм, шось у корчах
Так сі тламит, як у лісі, вовки серед ночи.
Страх ми взяв, Мариська змовкла, мову ї відняло,
А вно в корчах то іржало, то назад втікало.
Стала м ціла кам'яна, ногами не рушу,
А ше їхати кусок і вертати мушу.
Стала... мовлю молитви, Мариська сі хрестит,
Вно си моцно румигає, та галузя пестит.
Всьо тріщало, як в тім пеклі, вочи му горіли,
Ми з Мариськов сі хрестили і жити не хтіли.
Вочи м вперла, руки ломлю- то нечиста сила,
За всі пльотки нині буде нас двох молотила.
Морду виперло з кущів- мало певно роги,
Я м сі стала сповідати... впала до дороги.
Як лежала на дорозі, то ми облизало,
Так храпіло на ди мнов, шось видно казало.
Но м чекала, би скінчило ті чортівські чари,
Би не взєло у казан, на й ми лише нари.
Як, їм юш прийшла до себе- як риба з водиці:
Шляк би трафив тую Стефку- то її ослиці.
а де так розмовляють?
