знайшов тебе, коли виглядала веселку;
тоді ж таки й ти мене. де ми тепер?
я був валявся десь в пам'яті –
лиш в себе сам, там в запилюженому закапелку,
– і як же ж то справедливо, що я тоді був не вмер!
якби не ти, не знав би, яке то щастя – жити,
яке то щастя – знати, й тримати твою руку в своїй руці,
знати й вірити, що нашого кохання не розбити
навіть таким от дрібницям докучливим, як оці.
як на мене, тут затишно, весело. не місяць, то хоч реклама
моргає та блимає, мов кидає квіти в вікно:
ти прекрасна і ніжна, а за мить – знов та сама,
лиш на мить зашарілася, й шукаєш своє кімоно.
не шукай, бо не знайдеш. здається, надворі гроза –
нам не страшно, бо ми тут, ніби в фортеці, у ліжку;
і тоді, коли ніч так благально на пузі до нас приповзає,
ти втікаєш, та я вже то знаю: дослідив твою кожну доріжку
так докладно, що знав, і знайшов. там надворі на вулиці –
щоночі такі карнавали.
всі регочуть, неначе такі самі щасливі, як ми.
ну, а ми одне одного знов знаходили, і впізнавали –
і губилися знов догодити благанням пітьми
за твором: it's our love, iggy pop
