Будиш мене, пташечко, раненько.
Видно Бог тобі таке велів.
Дякую тобі, моя рідненька,
Як бальзам мені – на душу спів.
Ти – маленьке Господа творіння,
А собою прикрашаєш світ.
Може твоя пісенька – моління
У живому храмі поміж віт?
Знаю і тебе великі гноблять,
Маєш ти без ліку небезпек,
Може й хижаки ті лихословлять,
Все ж не забуваєш ти адрес.
Прилітаєш завжди в строк до мене,
Може долітають і не всі.
Дім твій – в ясенах, а може в кленах
Так тобі радіє навесні.
Ти – мені частинка того щастя,
Що мене тримає на Землі,
Я прошу: ще довго не прощайся
І тримай це літо на крилі.
Дотиком ти Янгола побудь,
Радуй серце, стомлене життям.
Ти мене будити не забудь
Так на зло усім-усім смертям!
Дякую щиро,Олесю,за чудові слова.Намагаюсь так тримати.Якось прочитала,що потрібно Богу дякувати,що розбудив,незалежно від віку.А тут ще пташечки над вікном.Ось і вийшов вірш.
Гарний вiрш, Людмило. Дуже ясраве, гарне звучання. Дiйсно, кожна пташка оригiнальна по-своему, у кожноi своя неповторна привабливiсть.
Тiльки от у вас у 12 рядку - якось тут слова "забуваешся" i "адрес" одне до одного не зовсiм пiдходять. "Забуваешся" частiше вживають, коли зробив якусь поведiнку, якийсь вчинок, а потiм не можеш згадати про нього, або коли перебуваеш у якiйсь красивiй мiсцевостi, дивуешся красi i забуваешся. А до слова "адрес" - тут краще "забуваеш" пiдходить. Може вам цей рядок трохи змiнити - "Все ж не забуваеш ти адрес".