Він йшов і йшов з останніх сил,
В надії все ж знайти притулок,
Холодний дощ жорстоко бив,
Кромсав обличчя, де зажура
Лишила свій понурий слід,
А вітер рвав в лахміття одяг
І гнув додолу, гнув як міг,
І вив, так вив, що страх та холод,
З'їдали все його нутро,
Трощили помисли добратись
До мрії... Леденіла кров
І серце наче виривалось,
Не було місця вже йому,
Гроза ж гриміла, вітер дув
Та спалахи вкривали небо,
Сліпили блискавою все,
Розкраявши підступну темінь,
Ніч вирувала диким злом
І раптом, все замовкло раптом,
Він ж йшов, не зупинявся, йшов,
А так хотілось врешті стати...
Десь поміж смутком, у журбі,
Тремтливо якось промайнула,
Надії невиразна тінь,
І ніг скривавлених сягнуло
Світіння сонячного світла,
І ніч розтаяла, і світ
Осяявшись його промінням,
Стрічав нещасного теплом,
Не бурі глум, а щебет пісні,
Не шум дощу, пташиний спів,
Не біль, а радість призабута,
Не стогін, ні... Веселий сміх
З грудей не вирвався, полився,
Він йшов і йшов, він жити хтів
І дух поволі воскресився...
ID:
743534
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.07.2017 13:50:26
© дата внесення змiн: 26.07.2017 13:52:54
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
