Місто вдихає в свої паркові легені
дим, що повис над верхівками будинків.
А люди сидячи в кафе без коштів у кишенях
між собою обговорюють, які у кого вчинки.
У темноті ховаються пошарпані тварини,
безпомічно блукаючи верхівками небес.
Проїжджають вечорами й калюжами машини,
дрібне життя примарно, пробіга поміж чудес.
З вікна, це має вигляд картини в галереї,
що так милує очі мільйонам глядачів,
а кожен має змогу належати химері,
котра чарує пристрастю, якій належить спів.
Він сидить в кімнаті й вона заповнилась пітьмою
покурює жувальну, безпомічну сигару,
спить вона на ліжку, напівоголена з красою,
що притаманні тисячам занедбаних богів.
Сидить з похмурим виглядом: думає, гадає,
як то бути далі, що робити потім?
І відчуваючи, як місто своїм серцем нагнітає
зі злістю у думках він вилізає з плоті.
І знову затяжна сигара, погляди років
він бачить, яка вона німа і стомлена,
до неї робить кроки та лягає, обнімаючи з боків
така проста, така жива, коли оголена.
