***
І як себе докупоньки зібрати,
як дати раду збуреним думкам?
Усілася примара серед хати
і бемкає, і гупає в там-там.
І цитькання не чуючи ні грама,
вишкірює пащеку до вікна,
щей пирскає наругою на рами,
і душу скаламучує до дна.
А тій душі хоч крапелинку б тиші,
та спокою хоч пушечку бодай!
Вона б тоді вродила світло-вірші,
на їх крилі полинула б удаль.
Співати в храмі голосом покірним,
світити в небо чистим світляком.
Тоді на полотнищі темно-сірім
з*явився б може і яскравий тон.
І всі думки зібралися б до купи,
сплели вінок невтішній голові...
Та знов примара як у бубен гупне,
мурах орда візьметься в рукаві
Кусати зло і так змарнілі руки,
до серця аж уприскуючи яд,
і думка знову дремене кудись від думки,
зчиняючи каменепад...
3.07.17 р.
Ой, Лесю, якби ти знала, як твої думки сьогодні перегукуються з моїми, і стан душі дуже подібний...
Завтра ще раз повернуся до тексту, посмакую поетичними родзинками...
