Пишу тобі і знаю, що ніколи цього не прочитаєш. А значить, можу бути щира, так як ти й хотів. Попереду ще дев"ять годин... Дев"ять клятих годин... Дев"ять останніх годин...І все...Нова сторінка. Навіть не рядок чи абзац, а ціла сторінка нового розділу. Але поки ще є цілих дев"ять годин, я хочу сказати тобі найважливіше. Найважливіше, як правило, ми ніколи не говоримо, ми його мовчимо. Але я не можу мовчати, бо мовчання з"їдає зсередини і залишає нуль, пустку. А я волію залишити після тебе щось, бодай дрібницю, хоча б цей лист, який ти ніколи не прочитаєш.
Я не вірила у жарти долі, поки не зустріла тебе. То був справжній сарказм, бурлеск, іронія. Не вірила, поки твій по-дитячому наївний і пильний погляд не впав на мій - колючий і холодний. Абсолютно різні світи. Ти навчив мене сміятись. Завжди!На вулиці, вдома, у машині, веслуючи на байдарці або в обсерваторії. Просто тішитись тим, що живеш. Намагався підкорити мій норовливий характер. І настільки сподобався тобі процес, що так і не підкорив остаточно. Дозволяв собі постійно зі мною сперечатись, через кожну дрібницю. Не поступався. "Ненормальний", - так я тобі казала часто. Хоча, не знаю, хто з нас був більш ненормальний.
Літнє сонечко і холодний осінній дощ, чай з джемом і кава без цукру, кроси і елегантні чорні туфлі... Я і досі не можу збагнути, як таке можливо?
Дякую! Не знаю, чи казала. Мабуть, ні. Найважливіше ми ніколи не говоримо.
Вже за дев"ять клятих годин нас розділять сотні кілометрів, міста і вокзали, люди і звички. Ми знову повернемось кожен у свій світ. Але нас буде гріти спогад весни. Нашої весни!
A teraz żegnaj! Nie byłeś dla mnie wszystkim, ale po tym, jak włamałeś się w moje życie "z buta", dużo w nim się zmieniło. Może los zażartuje z nami jeszcze raz. Kiedyś... A teraz żegnaj!
ID:
740154
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.07.2017 22:53:18
© дата внесення змiн: 01.07.2017 22:53:18
автор: Ксеня Шелест
Вкажіть причину вашої скарги
|
