Моє дитинство живе там, де ще з порога пахне теплою випічкою, ні , не тою, яку можна купити в Fornetti чи якійсь кав'ярні , і далеко не тою , яку продають нещасні бабусі на вокзалах. Там пахне пиріжками із сиром , щойно спеченими не в духовці , а у печі , справжній величезній печі , яка явно живе довше , ніж портрети Леніна на горищі , які давно вже треба спалити , але завжди до них не доходять руки. А посередині столу стоїть велика миска , накрита рушничком , щоб мухи не сідали. А у ній вони - рум'яні і добре припечені. У кутку стоїть віник. Віник це взагалі окрема історія. Віник він головний . Можна не замкнути двері ключем , але якщо не підперти віником - оце справжня недбалість і необережність. На підвіконні стареньке польське радіо , воно вже давно не працює , але викидати шкода. Це ж спогад, оте незвідане ехо з минулого. Так і хочеться , щоб одного дня віднайшлись чарівні батарейки , які змусять говорити те радіо, хочеться торкнутись до тих " старих добрих часів", про які згадує дідусь.
Дитинство пахне молоком...Теплим і з бабкою. Завжди вона діставалась тому, хто приносить молоко до хати або привозить велосипедом. Велосипед - це не горний велетень із кількома передачами. Нема у цілому світі крутішого , ніж дідовий ровер " Україна" - це ж і перші синці , і застереження : " Дивись , став так , щоб не вкрали". Зараз смішно...Бо кому треба така розвалюха, а тоді це був цілий скарб. Це зараз усі бояться , щоб айфон не впав, моїм найбільшим страхом було не розбити яйце, яке несеш із курника, ще тепленьке. Тоді можна було б добре отримати. Трохи солі і чорний хліб... Там , де живе моє дитинство, великою розвагою було збирати королацьких жуків у пляшку і слухати бабині версії про те, хто нам, українцям, їх підкинув. Найважчим вибором було, що з ними робити потім : топити, топтати чи закрити кришечкою.
Дитинство - це коли із всієї вулиці збігається дітвора і окуповує двір. Особливо щастить маленькій гойдалці , жаль, що не пишуть, а навіть якби і писали, що місця лише для двох, нікого б це не налякало.
І хто б там що не казав, а дитинство було у нас щасливе. Воно живе у серці і у тому домі, де нас чекають і досі, чекатимуть завжди...
Дуже зворушливе оповідання. Все правильно. Я хоч і народилася в Києві, але у 9 місяців мене відвезли в село до моєї бабусі. І там пройшло моє дитинство. Все точно, як Ви описали. Може вже трошки пізніше І за розбите яйце можна було не турбуватися. Але в іншому так і проходило моє дитинство. І це найкращі роки в моєму житті. Як було весело. Збиралися всі на вулиці, грали в різні ігри, розпивали сітро. Який був смачний напій! Каталися на велосипеді. Перший в мене був школьник, другий орльонок, а потім уже Україна. Незабутні роки, найкращі спогади! Дякую. що повернули мене в той чудовий час!
Ксеня Шелест відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за коментар! Дуже приємно чути,що не лише у моїй пам’яті живуть такі теплі спогади!
Все правильно. Я хоч і народилася в Києві, але у 9 місяців мене відвезли в село до моєї бабусі. І там пройшло моє дитинство. Все точно, як Ви описали. Може вже трошки пізніше І за розбите яйце можна було не турбуватися. Але в іншому так і проходило моє дитинство. І це найкращі роки в моєму житті. Як було весело. Збиралися всі на вулиці, грали в різні ігри, розпивали сітро. Який був смачний напій! Каталися на велосипеді. Перший в мене був школьник, другий орльонок, а потім уже Україна. Незабутні роки, найкращі спогади! Дякую. що повернули мене в той чудовий час! 
